АНДРІЙ БАУМЕЙСТЕР:"МОНАРХІЧНА ІДЕЯ...ЯК ШЛЯХ ДО ДЕМОКРАТІЇ".

монархіяІвшина Лариса:"Продовжуємо цікаву розмову , а для Украіни , я переконана -- і дуже цього б хотіла, -- це грандіозний шанс !...Дякую, Андрію Баумейстеру за оперативний коментар ! Продовжимо."

Чи потрібна монархія у ХХІ столітті? Я навіть уточнив би запитання: чи потрібна монархія країнам сучасної Європи? Впевнений, що значна частина моїх співгромадян дасть на це запитання негативну відповідь. І така реакція цілком зрозуміла. 

Адже протягом останнього століття українська ментальність формувалася у контексті спочатку народницької, а потім радянської ідеологій. Для цих ідеологій (що мають між собою багато спільних рис) монархія втілює всі негативні характеристики жорстокої і репресивної політичної влади. Всі ми в школі читали Шевченкову поему «Сон» і добре пам’ятаємо ті образи, які стали для нас хрестоматійними. Імператор (кайзер), король чи цар зазвичай постають у нашій уяві як свавільні деспоти, не зв’язані жодними правами та обов’язками. Що може бути більш протилежним до демократії, до влади народу, до трудового «етосу», ніж монархія? Що може бути найбільш застарілим і несучасним?

Однак чомусь в одинадцяти країнах сучасної Європи досі існують монархії: в Андоррі, Бельгії, Великобританії, Данії, Іспанії, Ліхтенштейні, Люксембурзі, Монако, Нідерландах, Норвегії та Швеції (Ватикан — особливий випадок, але, по суті, це також монархія). Крім того, держави Британської Співдружності (British Commonwealth) (станом на 11 травня 2017 року Співдружність налічує 53 члени) визнають своїм Головою англійську королеву Єлизавету ІІ. А з них 16 держав так званого Королівства Співдружності (Commonwealth realms) вважають королеву Єлизавету ІІ главою держави (серед них — Австралія, Канада, Нова Зеландія та ін.). Ось як звучать титули королеви у цих країнах: Elizabeth the Second, by the Grace of God, Queen of Australia... (або — Elizabeth the Second, by the Grace of God of the United Kingdom, Canada and of Her other Realms and Territories Queen...).

♦ Хтось може зауважити, що йдеться радше про символічну владу. Але ті, хто з іронією ставиться до символів та авторитетів, не зовсім розуміють природу влади. І таке нерозуміння завжди матиме невтішні наслідки... 

Я спробую (наскільки це дозволяє короткий формат моїх міркувань) спростувати деякі, найбільш поширені упередження щодо монархії.

♦ Упередження перше: монархія несумісна з демократією. Це твердження спростовується самим фактом співіснування конституційної монархії з демократією у всіх названих європейських країнах. Зауважу, що якраз у найбільш демократичних країнах (Нідерланди, Данія, Норвегія та Швеція) існує монархія. А в Англії, батьківщині парламентаризму, монархія відіграла значну роль у становленні демократії.

♦ Упередження друге: монархи не зв’язані жодним правами і обов’язками. Таке можуть стверджувати лише ті, хто нічого не чув про монархію. Навіть в епоху так званого абсолютизму (XVII—XVIII століття) монарх був «заручником» жорсткої регламентації його обов’язків й відповідав перед Богом і своїм народом за все, що він робить. Але навіть і в наші часи життя монарха жорстко регламентоване. Монарх навіть у своїй щоденній поведінці не може дозволити собі того, що дозволено «звичайним» громадянам. Кожне його слово або жест обговорюються й підлягають жорсткій публічній оцінці. Це досить важкий тягар і велика моральна відповідальність, що не дозволяє «розслабитися» ані на мить. Монархи і члени їхніх сімей мають бути прикладом для власних громадян і не тільки для них. Перші леді усіх держав світу вчаться у неї правил етикету, смаку тощо. Вона — справжній приклад для наслідування.

♦ Упередження третє: монархи є людьми, що ніколи не працюють, людьми «некорисними» і «зайвими» для суспільства. За радянською і народницькою ідеологіями, вони — ледарі і «народні паразити». Але ще з XVII століття (а можливо, і раніше) існувала традиція, за якою діти імператора або короля повинні були засвоїти якесь ремесло. Крім того, діти монархів здобували і здобувають гарну освіту й завжди займаються якоюсь суспільною діяльністю. Я вже не кажу про те, що спадкоємець престолу здобував ще спеціальну освіту, яка готувала його до управління країною. В одному з епізодів серіалу «Корона» (The Crown) (Бі-Бі-Сі, 2016 рік) майбутня королева Єлизавета ІІ, ще зовсім дівчинка, бере уроки конституційної історії та права у ректора Ітонського коледжу.

Подивимося на трьох імператорів найвпливовіших країн Європи кінця ХІХ — початку ХХ століття. Франц Йосиф І прокидався вже о четвертій ранку і після чашки кави брався за справи. До цього жорсткого графіку імператор привчив усіх своїх підданих. Кажуть, що австрійці, угорці, словаки і чехи й досі прокидаються «за імператорським часом». Портрети Франца Йосифа можна сьогодні побачити у кав’ярнях Праги, Кракова, Чернівців, Львова та інших міст колишньої імперії. Микола ІІ, перебуваючи в ув’язненні, дивував солдатів своєї охорони тим, що багато годин на день займався фізичною працею та спортом. Кайзер Вільгельм ІІ, народившись із фізичними вадами, ціною значних зусиль сформував у собі сталевий характер та волю. Після зречення престолу, проживаючи в еміграції (у Нідерландах), Вільгельм присвятив свій час заняттям наукою і написав низку цікавих праць з історії та теорії культури. Про великий внесок монархів у культуру та освіту власних країн я тут лише нагадаю (заснування університетів, музеїв, галерей тощо).

♦ І все ж таки, навіщо монархія у ХХІ столітті? Монарх — живе свідчення на користь того, що окрім партій та політичних інтересів є ще країна та народ. Монарх не зв’язаний вузькими політичними зобов’язаннями і він не має ставати на чийсь бік. Монарх повинен бути лише на боці власного народу та інтересів усієї країни. Він відіграє консолідуючу, об’єднувальну роль. В епоху політичної боротьби, політичних шоу та карнавалів, у часи всепоглинаючої пласкої балаканини, бути символом єдності та моральним авторитетом — вельми важлива справа. Нам, українцям, останнім часом так не вистачає таких постатей... 

Політична влада, її міцність та авторитет, залежать не тільки від державних інституцій та політичних партій. Легітимність влади живиться з більш глибоких джерел — моральних, культурних, релігійних. Ці джерела формуються протягом тривалої історії. І монархи є живим уособленням цієї історії. Вони поєднують минуле з теперішнім і майбутнім. Наприклад, англійська королева уособлює британські традиції, британську історію та культуру. Королеву вже півстоліття майже кожного вівторка о шостій вечора відвідують британські прем’єр-міністри (від Черчилля до Терези Мей) для обговорення актуальних питань й обміну думками. Про те, що це не просто формальні розмови, свідчать мемуари Маргарет Тетчер. В ім’я королеви вершиться британське правосуддя. Вона відвідує різні країни з дипломатичними візитами, приймає послів, а на Різдво звертається до всіх громадян Співдружності з простими, але зворушливими словами про найважливіші речі, що турбують кожного.

♦ Монархія у ХХІ столітті існує тому, що символи та моральні авторитети, історична та культурна пам’ять, ще не втратили для нас свого значення. І якщо у світі залишаться тільки економіка і політика, цей світ стане набагато прозаїчнішим і біднішим...

Нещодавно російська служба Бі-Бі-Сі (http://www.bbc.com/russian) опублікувала матеріал «Навіщо потрібна монархія у ХХІ столітті?&ra
DAY.KYIV.UA

Коментарі:

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Додаткова інформація