ГЕТЬ ВІД РОСІЇ ЧИ "РОСІЯ -ЛАЙТ" В УКРАЇНІ...?

неоЗараз уже підзабулося, що «Арабську весну» свого часу прозвали «Фейсбучною Революцією/Революцією в Твіттері» через величезну роль соцмереж, які ті зіграли в активізації й мобілізації опозиційно налаштованої публік.пише блогер С.Дніпровська.. Але дивна річ: мережеві активісти, що так ефективно організовували й витягали на вулиці народ протестувати ПРОТИ авторитарних режимів, чомусь не змогли реорганізувати цей же народ на принципово нових засадах, створивши живі, дієві політичні структури нового типу. 

Масові протести в арабських країнах мали вельми суперечливі і малопродуктивні наслідки. Одні держави вони вкинули у вир перманентного громадянського протистояння (а кому вигідна колотнеча у нафто- і газоносному регіоні? питання риторичне). Інші – просто повернулися до попереднього стану речей (як, приміром, Єгипет).

Така обставина могла бути обумовлена різними причинами: або мережеві активісти насправді не були самостійними суб’єктами, а лише завуальованими агентами різних внутрішніх і зовнішніх сил; або суспільні верстви, що були локомотивом протестів, виявилися занадто незрілими й інфантильними; або (швидше за все) і те й інше в різних пропорціях. 

Заворушення на Близькому Сході почалися в кінці грудня 2010 р. і на початку 2011 р. Чисто випадково саме в цей час російська компанія купляє акції ФБ і долучається до менеджменту. А в кінці 2011 р. починаються масові протести в самій РФ, котрі закінчуються пшиком і дискредитацією опозиційного руху. Ну а через пару років масові виступи, мобілізовані соцмережами, відбуваються в Україні. 

Характерною рисою фейсбучно-твіттерних виступів на Близькому Сході, в РФ і в Україні була їхня дивовижна еклектичність. Звичайно, будь-який революційний рух є неоднорідним. Це дуже чітко демонструють, приміром, класичні буржуазні революції в Англії і Франції. Але елементи, що брали участь у «класичних» революціях, мали загалом спільний вектор руху. Різниця була лише в тому, ЯК ДАЛЕКО той, чи інший революційний прошарок готовий був зайти у докорінних перетвореннях. «Посткласичні» революційні рухи складалися з абсолютно різнорідних і різновекторних компонентів. 

На Мідан Тахрір пліч-о-пліч стояла і вестернізована молодь, що прагнула лібералізації суспільного життя, і ісламісти, котрих обурювала надмірна «світскість» чинної влади. На Майдані Незалежності разом протестували і націоналісти-традиціоналісти-ізоляціоністи, обурені хамським ставленням режиму Януковича до національних цінностей; і представники секс-меншин, які хотіли в Європу, бо там дозволені одностатеві шлюби; і ліберал/націонал-демократи; і клієнтура олігархів, невдоволених бєзпрєдєлом «Сім’ї»; і студентська молодь; і малі та середні підприємці, задавлені поборами; і просто небайдужі люди…

Чим вищий рівень еклектичності того, чи іншого об’єднання, тим нижчий рівень його продуктивності. Однак, попри те, що воріженькам знову вдалося нав’язати нам малофункціональну парламентську модель, Майдан мав очевидні позитивні наслідки. Він поховав неоімперські, євразійські проекти РФ і змінив розстановку сил в українському соціумі. Після втечі лідера донецького клану різко зменшилася політична і економічна вага зденаціоналізованої/російської промислово-сировинної олігархії та індустіральних регіонів і, відповідно, посилилися олігархи аграрні (що в своїй масі є етнічними українцями) та аграрні регіони, населені неасимільованими автохтонами. 

Оцінюючи цю зміну, слід уникати традиційних шаблонів і враховувати особливості української економіки. У Європі та Північній Америці ХІХ-ХХ ст. носіями передових форм життя були зазвичай промислово розвинені регіони і промислова буржуазія. Але соціалістична індустріалізація, яка свого часу захопила і Україну, відбувалася поза рамками таких понять, як «рентабельність» та «конкурентоспроможність» і залишила на наших теренах масу матеріало- та енерговитратних підприємств і зденаціоналізованого, зросійщеного люду, які заважали нормальному економічному та суспільному розвиткові країни. Тому послаблення індустріального елементу і посилення аграрного в нашому випадку повинно трактуватися як позитивний момент. 

Звичайно, революція (тобто прогресивні перетворення) ще не завершена. Але до питання кому довірити продовження революції слід підходити виважено і відповідально. Будь-який протестний рух тільки тоді несе в собі позитивний заряд, коли він організований суспільними верствами, що вже мають досвід створення більш продуктивних економічних та соціальних систем, ніж ті, які вибудовує чинна влада. За логікою історичних процесів, становим хребтом такого руху мала б стати національна буржуазія. 

У чому відмінність буржуазії від класу, який у нас повелося називати «олігархами»? У тому, що головним джерелом прибутків буржуазного елементу є оптимізація виробництва, тоді як головним джерелом прибутків олігархії є перерозподіл доданої вартості через монополізацію ринків та корупційні схеми. Звичайно, і в буржуазних суспільствах є і корупція, і змови монополістів, і олігархи не тільки нас грабують, а й організують виробничі процеси і запроваджують певні вдосконалення на своїх виробництвах. Різниця між ними у співвідношенні головних і побічних методів отримання прибутків. 

Зараз в Україні національна буржуазія є економічно і організаційно доволі слабкою і політично не структурованою. Але будувати сильну, процвітаючу національну державу без національної буржуазії – значить, городити замки на піску. Продовжувати революцію вкупі з олігархом Коломойським, аферисткою Тимошенко, гражданамірассіі, зденаціоналізованими особинами з Дніпропетровська, Харкова, Запоріжжя, що косять під українських націоналістів і «корішаться» з гражданамірассіі – це гарантовано торити шлях до Руїни. 

Нас (і не тільки нас) постійно провокують зірвати незрілий плід, яким ми гарантовано отруїмося на радість кремлівським карликам. Тому для підготовки якісних соціальних зрушень, слід зосередитися на консолідації і політичній структуризації здорових, конструктивних елементів суспільства. Це важко з огляду на те, що всі системи комунікації включно зі зручними (на перший погляд) соцмережами вже монополізовані тими, хто в якісних зрушеннях в Україні не зацікавлений. 

Тому налагодження системи реальних і віртуальних комунікацій, не залежних ні від олігархів, ні від зовнішніх суб’єктів – це подвиг не менший, ніж оборона ДАП. 

Також,справа ще в грошах:"НАСТАЄ ЕРА IT - НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ ВІД МОСКОВІЇ."

Попри те,критично висловлюється про події в Україні,в контексті заборони соціальних мереж і т.і.блогер Я.Вішталюк:Як і очікувалося, активна реакція інфотітушні влади та пригодованої нею аудиторії (а також великого числа наївних патріотів) показала, що так звані "санкції проти соцмереж і бухгалтерських програм" були не більше, ніж новим етапом пропагандної кампанії влади з промивання мізків.

Нагадаю, що попередній її потужний етап був під час так званої "блокади". Її основними ідеями, які посилено вливались в мізки людей через ЛОМак були:

- у нас нема альтернатив антрациту з Донбасу

- у нас нема альтернатив ТЕЦ

- приватного власника не змусиш перейти на газову групу

- у нас буде блекаут

- у нас порвуться виробничі ланцюжки

- у нас будуть шалені збитки і економіка країни стане

При цьому всі ломаки мовчали про те, що власники виробництв на вільній та окупованій території активно переносили виробництво на окуповану, де їм зручніше і вигідніше було працювати в таких умовах.

Після того, як рівень впливу ЛОМак на мізки був заміряний, Сивий гетьман підписав ще більш жорстку блокаду, аніж організовували громадські активісти і відразу виявилось, що:

- альтернатива антрациту є

- альтернативи ТЕЦ є

- АЕС працюють лише на половину потужності і нарощуванням лише на 10% своєї потужності компенсували спад на ТЕЦ

- приватний власник сам оперативно переобладнується на газову групу

- блекауту не сталось

- виробничі ланцюжки не порвались

- економіка не зупинилась.

Тобто влада зі своєю інфотітушнею просто надзюрила народу просто на обличчя, після чого посміхнулась, застебнула штани і пішла далі. Народ витерся і "заради подолання агресора" все забув. "Ботобази" заміряли рівень впливу і з насолодою порахували прибутки.

Тепер маємо новий етап - чи можна не тільки брехати, а ще й підмішувати незаконні дії. З останнім влада грається вже давно, запхнувши елементи закону "про правовий режим воєнного стану" в закон про боротьбу з тероризмом, але їй треба більше. Тому наступний етап, фактично, вдарив по ключовому праву суспільства, визнаному не лише Конституцією України, а ще й ООН - праву на інформацію. Яке, нагадаю, навіть по зґвалтованим владою законам України порушувати допускається все ж таки виключно в умовах воєнного стану.

А далі включились знову ЛОМаки, і включились вимірювачі впливу на аудиторію. А позаяк мова йде про соцмережі агресора - то вплив ще більше посилився навіть на ту частину населення, яка критично ставилась до влади. І вже транслюються нові меседжі: про дурний народ, якому небезпечно довіряти, про те, що влади видніше, хто у нас ворог і як його зупиняти і таке інше. І всі знову мовчать, що, наприклад, в санкції попав бізнес російської "АФК "Сістєма", який займався касовими апаратами, але не попав найбільший мобільний оператор МТС, який слухає, пише і відстежує 25 мільйонів абонентів України. Що попали суто українські компанії, які займались автоматизацією обліку, зате не попали чисто російські компанії, які володіють стратегічними підприємствами на зразок металургійних заводів та енергомереж. Це все народу не треба знати. Мішень інша, мета інша.

Так от, нешановні і дешеві інфотітушки, а також ті, хто мав дурість повестись на їх дії. Я перелічу, що я розумію, і чого я не розумію.

Я розумію після військової агресії проти країни:

- введення воєнного стану на прилеглих до фронту територіях

- примусове переміщення всього цінного і стратегічного, що можна вивезти вглиб країни

- вимогу до власників майна на окупованій території якомога швидше вивезти все, що можна вивезти, на територію України і припинити там будь-яку діяльність

- примусову евакуацію населення із зон, які знаходяться під обстрілом (а також наполегливу рекомендацію виселитись населенню на окупованих територіях) в найбільш демографічно постраждалі регіони країни з негайною розбудовою там відповідної інфраструктури для проживання

- активний захист, який полягає в негайному придушенні будь-яких спроб нападу чи обстрілу

- візовий режим з країною-агресором

- вимогу позбавлення країни-агресора права голосу в РБ ООН, як сторони конфлікту

- блокування банківських структур агресора

- розірвання інфраструктури, яка йде до агресора та від нього з попередньою розбудовою інфраструктури, яка її замінить

- введення в школах базової військової підготовки та курсів першої медичної допомоги

- легалізацію зброї, розбудову місць для тренування

- введення обов'язку населення протягом певного терміну раз на рік проходити тренування за прикладом ізраїльської армії

- розбудову системи цивільного захисту і територіальної оборони

- активно проведені якісні реформи

Я не розумію після агресії проти країни:

- невизнання агресії

- наказів на "одностороннє припинення вогню"

- дітей, які ходять в школи на лінії фронту

- постачання до окупованих територій безоплатних ресурсів

- існування в країні потужного банківського сектору країни-агресора

- обмеження свободи слова та інформації

- цькування журналістів

- закривання ЗМІ

- цензури 

- непідготовленого жодним чином до потенційних повномасштабних бойових дій населення

- заборони на критику влади

- відсутності покарання для колабораціоністів

- порушення законів і Конституції

- дипломатичної, юридичної, кримінальної та інших видів співпраці з країною-агресором

- дозволу офіцерам країни-агресора контролювати наші війська на фронті

- придушення українського бізнесу

- фейкових реформ

- олігархізації та монополізації економіки

- потужної русифікації населення

- розбудови засобів інформаційного впливу на населення за прикладом країни-агресора

- нічим не аргументованого підвищення тарифів

- безкарного розкрадання бюджетних коштів

- того, що "рішучі реформатори" четвертий рік не можуть забезпечити армії аптечки, харчування чи хоча б ритуальну службу

Я всього цього не зрозумію ніколи - скільки б порохоботна інфотітушня не пробувала дзюрити мені в очі.

І мені дуже хотілося б, щоб народ розумів, де його захист, а де придушення його прав.

Хоча події, на жаль, показують, що стан справ лише погіршується і у нас надзвичайно вдало розбудовується "Росія-лайт". А це значить, що рівень і цинізм брехні буде підвищуватись, а наш опір агресору - зменшуватись. З логічними наслідками.

P.S.До порохоботів мене віднести складно. Проте, коли я, як людина зсередини процесу, справедливості заради намагаюся втовкмачити, що ПАП не закривав російських соцмереж, мені не вірять. Причому, не вірять як люди,що  не міркують, для яких завжди все ясно, так і люди думаючі.

Думаючий починає резони різні приводити, типу становлення авторитаризму, по повторенні кроків заборон Москви та інше.

Не чує аргументів про те, що і Президент, і його адміністрація не те що не виявляли  активності,щодо санкцій а навпаки, всіляко відмахувалася і відмовлялася, затягували процес, від чого він і тривав три роки. І доводилося переконувати, залучати думки фахівців, ІТ-позицію суспільства. Але навіть при цьому, якби певним чином не склалася геополітична і внутрішньополітична кон'юнктура, то ПАП і зараз би нічого не підписав.Alexandr Kochetkov

Сьогодні:"Рада не розгляне закони про релігійні організації(Московський патріархат,як ворожу Україні організацію) в четвер – Гончаренко" та "Рада не змогла схвалити санкції проти Януковича та його оточення".

Коментарі:

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Додаткова інформація