МАЛОПОМІТНИЙ СПРУТ.ГРОШОВИТА АГЕНТУРА КРЕМЛЯ.

СПРУТ"Поряд зі звільненням від російського інформаційно-ідеологічного впливу подолання економічної залежності від Росії є необхідною умовою для того, щоб Україна позбулася постколоніальної інерції та здобула реальну незалежність."

В Кремлі налаштовані на збереження та розширення російської бізнесової присутності в Україні, сподіваючись відновити контроль над країною в недалекому майбутньому. 

АГЕНТУРАТак, за результатами обговорення перспектив і доцільності збереження бізнесу РФ в Україні у березні 2016 року президент Російського союзу промисловців і підприємців Алєксандр Шохін заявив, що, на думку Путіна, «все-таки трохи ще треба потерпіти. Принаймні шанс є».

Масштаб присутності російського капіталу в Україні затушовується низкою чинників. По-перше, тим, що в нас він часто працює за посередництва низки компаній, які зареєстровані в третіх країнах, як офшорах, так і членах ЄС чи інших державах. По-друге, через те що, значна частина формально українського бізнесу насправді інтегрована з російськими державними або формально приватними фінансово-промисловими групами.

Найочевиднішою є залежність від Кремля російських державних фінустанов, що так чи інакше присутні в Україні. Йдеться передусім про «Сбербанк России», ВТБ, ВЭБ (володіє Промінвестбанком), дочірні структури яких є одними з найбільших за обсягами активів в Україні (близько 10% усіх активів платоспроможних банків країни). Вагу в банківській системі наводять як основний аргумент неможливості їх націоналізації. Водночас ВЭБ можна вважати власником металургійної корпорації «Індустріальний союз Донбасу», контрольний пакет акцій якого був придбаний у 2009 році за його кредитні кошти. Ще одній російській фінустанові — Газпромбанку — винні значні кошти чимало українських підприємств (зокрема, хімічні підприємства Дмитра Фірташа).

Загалом після подолання Україною тотальної газової залежності від РФ заборгованість вітчизняних підприємств російським державним банкам лишається чи не найпотужнішим інструментом впливу Кремля на нашу економіку та окремих її суб’єктів. Наприкінці 2013 року Путін називав цифру $28 млрд. Відтоді вона не надто зменшилася.

Окрім державних банків РФ в Україні також є активи двох енергетичних російських державних корпорацій: «Роснефти» та «Росатома». Першій належать Лисичанський НПЗ на Луганщині та мережа АЗС (які вона нібито продала швейцарській GluscoEnergy SA, щоб уникнути ризику конфіскації та спаду обсягів продажу через бойкот споживачів). Другому — краматорська «Енергомашспецсталь», що випускає важливе обладнання для атомної енергетики, а також сумський виробник мікроскопів SELMI. Врешті, «Росатом» лишається фактично монополістом у постачанні (й, що не менш важливо, вивезенні на зберігання відпрацьованих) паливних збірок для українського «Енергоатома».

Другу групу становлять російські олігархи, які від приходу Путіна до влади пристали на нав’язану ним модель відносин із Кремлем, що передбачає діяльність у фарватері кремлівського курсу в обмін на лояльність і навіть підтримку держави в реалізації їхніх бізнес-інтересів. А тих, хто її не прийняв, упродовж останніх 15 років просто зачистили, як-от колись впливових Бєрєзовского, Ґусінского та Ходорковского.

Особливо динамічно останнім часом зростає вплив «Альфа-Групп». Українська дочка Альфа-Банку вже тривалий час є поміж лідерів ринку, а нещодавно в результаті угоди про обмін активами з італійською Unicredit Group під контроль цієї фінансово-промислової групи перейде ще одна з найбільших українських фінустанов — Укрсоцбанк (натомість його колишні італійські власники мають отримати 9,9% акцій материнського Альфа-Банку). Об’єднання цих двох фінансових структур під контролем Альфа-Банку перетворить їх на чи не найпотужнішого гравця на українському ринку, що за сукупним обсягом активів (близько 100 млрд грн) поступатимуться лише ПриватБанку й державним Ощадбанку та Укрексімбанку.

Потужний вплив «Альфа-Групп» має також у телекомунікаційному секторі. Оператор мобільного зв’язку «Київстар» належить компанії VimpelCom Ltd, найбільший пакет акцій якої (47%) тримає підконтрольна «Альфа-Групп» Altimo. Має інтерес «Альфа» і в турецькій Turkcell, що володіє українським оператором мобільного зв’язку life:). Зокрема, їй належать 49% паперів Çukurova Telecom, що тримає контрольний пакет акцій турецького оператора.

Третій мобільний оператор «Vodafone Україна» належить російському ВАТ «МТС», що перебуває під контролем АФК «Система» Владіміра Євтушенкова, російського олігарха та друга Януковича. Свого часу екс-голова НКРЗІ Петро Яцук прямо звинуватив тоді ще «МТС Україна» в тому, що компанія використовує транзитні сервери в РФ, а це давало змогу отримувати доступ до інформації про українських абонентів та їхнє місцезнаходження третім особам.

Також російський капітал в Україні сконцентрований у чорній та кольоровій металургії, електро- та газорозподільчих мережах, хімічних та машинобудівних підприємствах, нерухомості, готельно-ресторанному бізнесі, роздрібній торгівлі, інтернет-послугах (за оцінками експертів, росіяни контролюють понад 60% трафіку), харчовій промисловості.

З колишнім російським віце-спікером Алєксандром Бабаковим і партнерами пов’язують VS Energy, якій належать пакети акцій низки обл­енерго, а також готельні комплекси. Віктор Вєксєльбєрґ контролює низку газорозподільних компаній у східних регіонах. Ваґіду Алєкпєрову («Лукойл-Україна») — калуський Карпатинафтохім та мережа АЗС (яка нещодавно була формально продана австрійській компанії AMIC, щоб уникнути проблем з активістами та бойкоту водіїв). Одному з найближчих до Путіна російських олігархів, який потрапив під західні санкції, та водночас партнерові Дмитра Фірташа Аркадію Роттенбєрґу належить ТРЦ Ocean Plaza в Києві.

Власникові «РУСАЛа» та «Русских машин» Олєґу Дєріпасці належить Миколаївський глиноземний (найбільший на пострадянських теренах виробник напівфабрикатів для алюмінієвої промисловості) та Харківський тракторний (формально донедавна, про що нижче) заводи. «ЕВРАЗ Груп» Романа Абрамовіча та Алєксандра Абрамова володіє підприємствами з видобутку залізної руди («Суха Балка»), виплавки металу (Дніпропетровський метзавод) та виробництва коксу.

Колишній їхній партнер по цьому холдингу Алєксандр Катунін коштом російського державного ВЭБ у 2009 році придбав контрольний пакет акцій «Індустріального союзу Донбасу» (ІСД), якому крім активів в Алчевську на окупованій території Луганщини належить також потужний Дніпровський меткомбінат у Кам’янському. Власникові «Северстали» Алєксєю Мордашову донедавна належала компанія «Дніпрометиз», яка контролює близько третини українського ринку відповідної продукції (нещодавно він нібито «продав» її офшору на Британських Віргінських островах). Побузький феронікелевий комбінат на Кіровоградщині контролює Solway братів Бронштейнів. І цей список можна продовжувати.

Однак ще більші активи в Україні належать формально українським компрадорам, які тісно пов’язані з російськими структурами й бізнес-середовищами та/або активно просувають й обслуговують їхні економічні та попутно кремлівські політичні інтереси в нашій країні.

Класичними агентами російського бізнесу в Україні можна вважати Дмитра Фірташа, Вадима Новинського, Олександра Ярославського, Костянтина Григоришина (якому, за чутками, нещодавно також дістався український паспорт), партнерів росіян по ІСД (Олег Мкртчян та Сергій Тарута), Василя Хмельницького, Бориса Колеснікова, Юрія Іванющенка, Олександра Єфремова, Олександра Януковича, Сергія Курченка та низку інших менш відомих широкому загалу формально «українських підприємців». Зокрема, нещодавно у їхньому колі засвітився міський голова Одеси Геннадій Труханов.

Особливе місце в цьому середовищі посідає Рінат Ахметов, який лобіює російські інтереси, на перший погляд, навіть усупереч власним економічним інтересам. Секрет, вочевидь, слід шукати в історії формування бізнесу донецького олігарха та насиченості його структур російськими менеджерами, біографії яких, зокрема, пов’язані з КГБ/ФСБ. Наприклад, фінансовий директор «Метінвесту» Олексій Кутєпов є випускником Академії ФСБ Росії, а раніше працював у російській корпорації «Сибур». Показово, що інформація про нього зникла з офіційної веб-сторінки компанії після того, як журналісти зацікавилися його персоною. У відкритих джерелах наводяться аргументовані версії тісного зв’язку бізнесу Ріната Ахметова з російськими спецслужбами, а отже, й залежності від них.

Цих людей поєднують численні ниточки, якими вони прив’язані до російського бізнес-середо­вища й специфічної бізнес-культури. Багато з них сформувалися як підприємці в Росії, працюючи на тамтешні структури й маючи зв’язки та сприяння в колах російської влади, спецслужб чи бізнес-еліт. Свою діяльність вони часто розвивали, спираючись на російські кредитні гроші, або мають велику (подеколи критичну) залежність від них останнім часом.

Після Революції гідності та початку агресії з боку РФ інформаційним простором активно шириться інформація про справжній «масовий вихід» російського бізнесу з України через «утиски», загрозу санкцій та конфіскацію активів. Утім, на жаль, є підстави вважати, що цей корисний у довгостроковій перспективі (попри певні короткострокові негативи) масовий вихід насправді не відбувається.

Натомість удосконалюються механізми маскування в розрахунку на «кращі часи». Так, окрім традиційного переписування на чергові офшорні компанії тих самих російських власників дедалі поширенішим є «продаж» іноземним (переважно з країн ЄС) компаніям, зв’язок яких із колишніми російськими власниками важко довести. «Лукойл» нібито продав АЗС австрійській AmicEnergy, «Роснефть» — швейцарській Glusco Energy, ВТБ свою компанію «ВТБ Лізинг Україна» — кіпрській «Лафлукс Трейдинг».

Проте скандал довкола Харківському тракторного заводу нещодавно засвідчив, що в хід активно пішли й схеми з використанням російськими олігархами українських компрадорів, з якими відповідні російські власники мають давню історію ­взаємин.

Наприкінці квітня 2016 року прес-служба Олександра Ярославського повідомила про завершення придбання в структур росіянина Олєґа Дєріпаски контрольного пакета (62,44%) акцій ХТЗ, який Ярославський свого часу купив для нього у Віктора Пінчука. Ще в березні на підприємстві змінився гендиректор. Ним знову став Андрій Коваль, який очолював завод до його переходу під контроль Дєріпаски в 2007 році.

У травні СБУ звинуватила новий менеджмент у спробі вивезти на замовлення російських власників до РФ обладнання підприємства та технічну й конструкторську документацію на продукцію. Цей факт видається цілком правдоподібним: завод мав проблеми зі збутом своєї продукції в умовах торговельної війни двох країн (2015 рік підприємство закінчило зі збитком, тоді як у 2014-му прибуток становив майже 0,5 млрд грн), а також значну заборгованість перед державою зі сплати податків. Крім того, його час від часу пікетували активісти з вимогою націоналізувати, а МО готувало до розміщення на підприємстві оборонного замовлення, що не могло подобатися російській стороні.

У таких умовах «продаж» Дєріпаскою Харківського тракторного заводу Олександрові Ярославському цілком може розглядатися як спосіб пережити «важкі часи». Адже в ЗМІ їх називають кумами й партнерами ще з російського періоду життя Ярославського в 1990-х. Крім того, свого часу саме український кум скуповував для Дєріпаски й інші цікаві, але непрості з погляду приватизації сучасні активи в нашій країні, як-от Миколаївський глиноземний.

©http://tyzhden.ua/Economics/167068

Коментарі:

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Додаткова інформація