СЛОВА З МОВИ ТРИПІЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ В РАННІХ ПОЕЗІЯХ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Предметом цього дослідження є ті лексичні одиниці в ранніх творах Кобзаря, які походять із мови чи мов трипільської культури, що була поширена в Україні в V-III тисячоліттях до н. е. Визначення таких термінів в українській та інших слов’янських мовах здійснюється за наступною схемою. Спершу визначаються слова, які не знаходять етимологічних відповідників за межами слов’янських (чи тільки східнослов’янських, чи тільки української) мов і тому можуть вважатися субстратними доіндоєвропейськими. Далі такі слова порівнюються з доіндоєвропейським (“егейським”) субстратом грецької мови. Низка слів обох субстратів збігається.

 

Значна частина зазначених субстратних паралелей має структуру з рівномірним чергуванням приголосних і голосних (кобила, могила, Марена, Купала, Лада тощо). Ця структура відрізняє праслов’янську мову навіть від найближчих до неї інших індоєвропейських мов – балтійських, і вона певною мірою віддзеркалюється в українській мові. Йдеться про славнозвісну милозвучність, яка виявляється в чергуванні голосних і приголосних у приймениках, префіксах і сполучниках (у / в, з / зі / із, і / й). З іншого боку, рівномірне чергування голосних і приголосних властиве крітським писемностям ІІ тисячоліття до н. е., в яких ця риса, на думку багатьох дослідників, узята з тих доіндоєвропейских мов, які відзначалися саме такою типологією.

 

Лексичні паралелі слов’янських та грецької мов без інших індоєвропейських відповідників можуть бути оперті на матеріальні факти двох близьких між собою археологічних культур – трипільської в Україні й егейської на Кріті й прилеглих територіях Східного Середземномор’я. Території поширення цих культур в основному збігаються з територіями, на яких могли бути поширені субстратні доіндоєвропейські мови, що впливали на слов’янські та на грецьку. Так, наприклад, паралелізм субстратних назв бика у слов’янських і грецькій мовах (укр. віл від праслов. *volъ, укр. теля від праслов. *tele – грецьк. bolinthos, talos) підкріплюється величезною подібністю археологічних знахідок, пов’язаних із культом бика, в обох культурах – трипільській та егейській.

 

Досліджуючи лексику за названими тут принципами, можна визначити декілька десятків лексичних елементів, які з великою вірогідністю пов’язуються з мовою чи мовами трипільської культури (ширше – трипільсько-балкансько-крітського культурного кола). Це, крім вищеназваних, такі слова, як кібець, борвій, ліс, кінь, співати та ін.

 

Спробуємо дослідити роль таких слів у поетичних творах. Звернемося до текстів ранніх поезій Тараса Шевченка і почнемо з його “Причинної”.

 

Ще треті півні не співали...

Пограємось, погуляймо // Та пісеньку заспіваймо...

Поки півні не співають...

 

Тут бачимо звукописне вживання двох спільнокореневих слів: півень – співати. Корінь цих слів прийшов у праслов’янську мову з доіндоєвропейського субстрату. Він дуже близький до доіндоєвропейського кореня грецького слова paian  “пеан” (релігійний гімн на честь Аполлона).

 

Чи винна голубка, що голуба любить?

Чи винен той голуб, що сокіл убив? [...]

Щаслива голубка: високо літає...

Місяченьку! Наш голубоньку!

 

Корінь слова голуб має одну паралель за межами слов’янських мов – латинське слово columbus  “голуб”, але ці два слова не можуть вважатися індоєвропейськими через неможливість пов’язати їх між собою в межах індоєвропейських звукових законів (неіндоєвропейське субстратне чергування на початку слів). Обидва слова, треба думати, походять із мови чи мов носіїв тих давньоземлеробських культур, де культ голуба (передусім у зв’язку з культом богині-матері) був дуже поширений. Очевидно, з трипільських часів походить не тільки назва голуба в слов’янських мовах, а й культ голуба в слов’янському фольклорі.

 

Де милий ночує: чи в темному гаю,

Чи в бистрім Дунаю коня напува...

Швидше, коню, швидше, коню, // Поспішай додому! [...]

Кинув коня та до неї...

Кінь замордований стоїть...

 

Давня загадка походження слов’янської назви коня розв’язується, на нашу думку, лише через зіставлення цього слова з латинським (похідним із етруської мови) іменем кінного бога Consus, а далі з суголосною назвою коня в дагестанських (північносхіднокавказьких) мовах. Щодо індоєвропейських мов це субстратне слово.

 

Засиніли понад Дніпром // Високі могили...

Насипали край дороги // Дві могили в житі.

 

Праслов’янське за походженням слово могила має паралелі в автохтонній балканській лексиці румунської та албанської мов і далі в доіндоєвропейському субстраті грецької мови (megaron). Цю паралель треба розглядати в світлі порівняння поховальної традиції давніх культур України, північнобалканських земель і Східного Середземномор’я.

 

Отже, вже в першому творі Тараса Шевченка активно використовується й відіграє помітну знакову роль доіндоєвропейська архаїчна лексика, пов’язана з мовою трипільської культури.

 

Поезія “На вічну пам’ять Котляревському”, поряд із уже розглянутими трипільськими словами (співати, могила), дає досліднику ще одне важливе для визначеної теми слово.

 

Тільки стратить голос, добру не навчить.

 

В українській мові є два близьких за звучанням і значенням слова – голос (праслов’янського походження) і галас (східнослов’янське, частково запозичене в західнослов’янські мови), які, очевидно, не варто розділяти в етимологічному відношенні. В осетинській мові, яка є безпосереднім нащадком скіфської (з її індоєвропейськими та неіндоєвропейськими компонентами), маємо паралель galas. Інші індоєвропейські паралелі можуть бути й результатом пізнішого сходження звуконаслідувальних у своїй основі форм. З іншого боку, в грецькій мові маємо субстратне слово glossa (інша діалектна форма glassa), яке явно близьке до названих слов’янських і осетинської форм. Не виключено, що й тут ми маємо справу зі спільним трипільсько-балкансько-крітським субстратом.

 

Іще один вірш-пісня – “Думи мої, думи мої” – крім розглянутих трипільських слів (могила, співати) містить слово ліс того самого походження.

 

Не хотілось в снігу, в лісі // Козацьку громаду

З булавами, з бунчуками // Збирать на пораду.

 

Праслов’янська назва лісу знаходить паралелі у прагерманській назві лісу (представленій німецьким словом Wald, англійським wood), яка традиційно вважається субстратною доіндоєвропейською, і в догрецькому субстратному терміні alsos “священний ліс” (сюди ж і назва священного гаю Зевса в Олімпії – Altes). За деякими припущеннями, цей самий корінь міститься і в назві острова Лесбос, інша назва якого (Ісса) дослівно означає “лісистий острів”. Відправлення давніх культів у священних лісах та гаях добре відоме і в Україні, і в Західній Європі, і на Кріті. Це слово могло перейти з субстрату як культовий термін, разом із релігійно-міфологічними уявленнями про священний ліс як місце поклоніння божествам порироди й здійснення обрядових дій.

 

У поемі “Катерина” зустрічаємо трипільські слова голуб (також голубонька), могила, ліс, кінь, у поемі “Тополя” – слова голубголубка), могила, кінь, у вірші “До Основ’яненка” – кінь, могила, пісня, голосок.

 

Таким чином, дослідження трипільських культурних термінів у текстах ранніх творів Тараса Шевченка показує з усією ясністю: ці слова відіграють дуже важливу роль у мові поета, несучи в собі дуже давню мовно-культурну традицію.


1) Мосенкіс Ю. Л. Слово бог у мові Т. Шевченка // Дніпро. – 1994. – № 7-8. – С. 131-132; Мосенкіс Ю. Л. Глибини Кобзаревого слова // Шевченкознавчі студії. – К., 1994. – С. 101-103;

2) Брим В. А. Состав и характер неразъясненных элементов в германских языках // Яфетический сборник. – Петроград, 1923. – Вып. 2. – С. 28.

Коментарі:

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Додаткова інформація