СЦЕНАРІЇ ГЕОПОЛІТИЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

Сценарії геополітичного розвитку України  — гіпотетичний футурологічний прогноз майбутнього розвитку української держави в політичному, соціально-економічному і духовно-моральному аспектах. В основу прогнозу покладені сучасні соціологічні дослідження, в тому числі громадські опитування, думки експертів різних галузей знань, аналіз усіх необхідних складових держави. Оскільки майбутнє — поняття відносне і невизначене кордонами, в ролі необхідного часового відрізка взятий період до 2060 р. (іншими словами, часовий проміжок складає приблизно півстоліття, починаючи від 2010 р.).

 

У статті йдеться про наступні теми: соціально-економічні варіанти розвитку України (еволюційний, нейтральний, інволюційний шляхи) у світовому масштабі, стан української природи в майбутньому, варіанти майбутнього державного устрою країни, геополітичні вектори розвитку. Основою статті є поєднання наукових (футурологічних) та езотеричних відомостей.
 

Еволюційний шлях

Еволюційний шлях має на увазі посилення ролі України у внутрішній та зовнішній політиці на основі розуміння сучасної України як теперішньої реалізації Української Держави в історичній вервечці держав: Київська Русь — Галицько-Волинське князівство (королівство) — Гетьманська Україна — Українська Народна Республіка+Західноукраїнська Народна Республіка+Карпатська Україна — Українська Радянська Соціалістична Республіка — Україна.

У 1945 р. Україна стала співзасновником ООН. Місії радянської України при ООН були засновані у Відні, Парижі, Женеві, Нью-Йорку. До 1991 р. Польща, НДР, Чехословаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Югославія, Канада, ФРН, США мали консульства в Києві; Болгарія, Куба, Індія і Єгипет — консульства в Одесі. Разом із Російською Федерацією і Білорусією Україна стала співзасновником СНД, у 2005 р. — співзасновником Співдружності демократичного вибору (СДВ), пізніше — ГУАМ.

Україна здатна стати впливовою регіональною державою-лідером, підвищивши свій авторитет на міжнародній арені: вона вже була обрана головою Комітету Міністрів європейської Ради в 2011-му, а також у головування ОБСЄ. У 2012 р. Україна разом із Польщею приймала футбольний чемпіонат Євро 2012. У 2014 р. Україна планує подати заявку на участь у конкурсі на отримання права на проведення зимових Олімпійських ігор 2022. А 2015 року проводитиме Євробаскет-2015[2].

Україна є членом більше сорока міжнародних організацій і може стати в майбутньому кандидатом до вступу у ЦЕАСТ, НАТО, ЄС.

 

Країна-наддержава (світова/регіональна)

Треба відзначити сучасні особливості терміна «наддержава». Якщо за часів двополюсного світу під цим словом малася на увазі країна, яка лідирує в основних сферах внутрішньої і зовнішньої політики (економіки), то в XXI ст. такий статус може отримати і країна, яка є лідером у певній сфері — в цьому випадку держава отримує назву «регіональної наддержави» з необхідною заміною першої частини словосполучення. Наприклад, РФ з 2006 р. часто згадується в ЗМІ як «енергетична наддержава»[3], Австралія — як «продовольча наддержава» тощо.

 

Аграрна наддержава

Після літа 2010 р. світова продовольча криза стала темою № 1 для обговорення на урядових рівнях, міжнародних конференціях і наукових з'їздах. Через посуху надзвичайна ситуація була оголошена в сімнадцяти регіонах РФ, в Пакистані потужні мусонні дощі і сильна повінь знищили майже 1.3 млн га зернових посівів.

Вдале розташування України та її багаті природні ресурси можуть допомогти стати їй провідним гравцем на ринку продовольства Близького Сходу і Північної Африки, які сьогодні забезпечують себе продуктами харчування тільки на 25%.

Футурологи вважають, що зміна клімату і структури експорту вплинуть на пріоритети аграріїв: скоротяться посівні площі під озимою пшеницею, збільшаться — під кукурудзою, соєю та люцерною, зростуть посіви гороху, сорго, рапсу, льону олійного та рису. До 2050—2060 рр. Україна може стати найбільшим виробником продуктів харчування у світі, в той час як в АПК працюватимуть лише 10% населення. На частку експорту сільськогосподарських продуктів припадатиме близько третини всього українського експорту. Розвинена логістика, дешеві корми, інтегровані підприємства з виробництва готової продукції дозволять Україні стати великим гравцем на світовому ринку м'ясних та молочних продуктів. Продукція буде поставлятися в більш ніж 100 країн світу. За словами Олексія Симиренка, керівника агропромислового кооперативу «Симиренко», у майбутньому кліматичний фактор буде стимулювати масове впровадження мінімальних обробок ґрунту: повна автоматизація сільгоспвиробництва в майбутньому неминуча[4].

Для перетворення України на могутню аграрну державу з давніми традиціями землеробства є такі передумови:

  • Родючі ґрунти (Україна володіє третиною світових чорноземів);
  • Сприятливий м'який і вологий клімат (на більшій території України клімат помірно-континентальний, окрім південного берега Криму, де характерний середземноморський тип клімату);
  • Трудові ресурси (станом на 2001 р., у віковому складі частка працездатного населення становить 58.0%);
  • Вигідне географічне положення (найбільша за територією держава в Європі, що розташована повністю у цій частині світу);
  • Близькість ключових ринків Близького Сходу, Північної Африки, країн колишнього СРСР.

За рахунок підвищення врожайності до середньоєвропейського АПК Україна може більш ніж подвоїти валове виробництво зернових, довівши його до 100 млн тонн на рік. При цьому реальний експорт може становити більше 50 млн тонн.

Для успішного вирішення цього завдання гравцями зернового ринку вже створена потужна транспортно логістична експортна інфраструктура, яка включає елеватори, дороги, перевалочні пункти в портах тощо. Через усю країну протікає Дніпро, який своїми водами зрошує поля і служить зручною магістраллю для дешевого перевезення врожаю з глибини країни до морських портів. Потужності зернових терміналів становлять 30 млн тонн. Крім того, Україна може експортувати сама і здійснювати реекспорт зернових з інших держав[5].

За прогнозами ООН та Організації економічного співробітництва та розвитку, до 2019 р. за темпами приросту аграрного виробництва Україна випередить Китай, Індію і буде поступатися лише Бразилії[Джерело?].

Торгівля продукцією аграрного сектора є важливою складовою національної економіки: кожен четвертий долар надходить в Україну від експорту агропродукції. Загалом держава отримує до $10 млрд від продажу продукції сільського господарства на зовнішні ринки.

Ввечері 24 квітня 2011 р. віце-прем'єр, міністр інфраструктури, Борис Колесніков, говорячи про будівництво доріг в інтерв'ю телеканалу ICTV, зазначив, що погана інфраструктура Україні дісталася від СРСР, але є приклади успішних країн, таких як Об'єднані Арабські Емірати, які «за 20 років зробили диво». На зауваження, що в них є нафта, Колесніков відповів: «Нічого страшного, у нас є пшениця. У нас є сільське господарство — за оцінками світових експертів, за ним майбутнє. Населення Землі зростає швидше, ніж можливості продовольчих компаній»[6].

Пол Іваницький, консультант в галузі сільського господарства: «Україна притягує погляди інвесторів з усіх материків. Коли прийде час, світовий капітал буде мобілізований в найкоротші терміни».

Варіант перетворення України в аграрну наддержаву можливий за умови необхідних інвестицій в аграрну галузь, збалансованому управлінні сільським господарством, перебуванні всіх родючих українських земель в державних руках та раціональному їхньому використанні останніми[Джерело?]. Значні перспективи нарощування обсягів зернової торгівлі дає недавній вихід України на ринок далекосхідних країн.

 

Енергетична наддержава

Експерти круглого столу «Альтернативна енергетика в Україні — проблеми та перспективи», зокрема директор Інституту геологічних наук НАН України Петро Гожик, повідомили: «У нас є розвідані родовища газу. Їх потрібно бурити і освоювати. У нас є одеське і безіменне родовище — 3 млрд кубометрів»[7]. Академік нагадав, що обсяг шахтного газу становить 13 трлн кубометрів (за закордонних оцінками — 20 трлн кубометрів). Президент Київського міжнародного енергетичного клубу Олександр Тодійчук зазначив, що висока собівартість сланцевого газу не є перешкодою для його освоєння і видобутку: «Ціна в 200—250 доларів за тисячу кубометрів сланцевого газу, з якої починали США, нас цілком влаштовує, бо російський газ коштує ще дорожче».

На думку екс-президента з питань енергетичної безпеки Богдана Соколовського, найперспективнішою в майбутньому буде атомна енергетика. До 2030 р. Україна планує збільшити потужність атомних електростанцій до 29.5 млн КВт — виробництво атомної електроенергії буде збільшено майже у 2,5 рази[8].

Перший віце-прем'єр Андрій Клюєв заявив, що за 10 років Україна планує в два рази збільшити видобуток газу, у тому числі, планується підготовка ділянок з видобутку сланцю[9]. А заступник директора департаменту технічної політики НАЕР Олександр Семченко зазначив, що «потенціал України — від 2 до 32 трлн кубометрів сланцевого газу»[10].

Відповідно до думки виконавчого віце-президента Sharp Energy Solution Europe Петера Тіле під час круглого столу в Києві, «масове впровадження фотогальваніки в Україні дозволить зменшити залежність від таких конвенціональних джерел енергії, як газ і вугілля, а так само зменшити споживання ядерної енергії»[11]. А «ринок сонячної енергетики України скоро почне свій стрімкий розвиток і вже через 3-5 років буде не меншим, ніж у деяких країнах Західної Європи»[12].

На прес-конференції в УНІАН експерт з енергетичних питань, голова Української асоціації виробників альтернативного твердого палива, Іван Надєїн, заявив: «Україна має найбільший потенціал з розвитку власних поновлюваних ресурсів енергії. На сьогодні він становить близько 80 млн тонн умовного палива … Це один з найбільших потенціалів в Європі». За його прогнозами, потенціал біоенергетики, який є сьогодні в України, зможе скоротити споживання газу на 15%. У такому випадку близько 2 млрд грн додатково надійдуть в економіку.

За оцінками експертів, Україна має великий вітропотенціал (за оптимістичним прогнозом — до 1 млрд кВт). Комплексна програма розвитку вітроенергетики України передбачає потужність вітроелектростанцій (ВЕС) — 16 млн кВт, зокрема, в західному регіоні — 3 млн кВт. Сьогодні потужність ВЕС в Україні становить менше 50 МВт, тоді як загальна потужність усіх електростанцій — 54 млн кВт — у тисячу разів більша.

 

Космічна наддержава

Сьогодні ДКАУ координує роботу більш 40 підприємств — «Південмаш», КБ «Південне» ім. М. Янгеля, підприємства «Комунар», «Хартрон», «Укркосмос», «Обрій», «Київський радіозавод», мережа науково-дослідних центрів і інститутів, що зосереджені в Києві, Дніпропетровську, Харкові, Львові, Чернігові і Криму. Для керування супутниками в Україні створений єдиний наземний автоматизований комплекс керування (НАКК), який включає центри керування польотами космічних апаратів, прийому наукової інформації, її опрацювання, контролю навігаційного поля і космічного простору.

Основна продукція українських виробників — ракети-носії (від «космічного пікапа» типу «Циклон-3», що бере на борт 600 кг вантажу, до «ваговика» «Зеніт-3SL»), що доставляють супутники на орбіту, використання переустаткованих міжконтинентальних балістичних ракет РС-20 (SS-18 «Сатана»), устаткування для потреб космосу (наприклад, завдання по розробці і виробництву систем керування космічними апаратами «Компарус» для МКС «Альфа» виконано на сто відсотків, апаратура радіоуправління зараз відмінно діє в службових модулях МКС «Зоря» і «Зірка» безпосередньо на орбіті.

 

У ході телепроекту «Розмова з країною» (2011) президент Віктор Янукович заявив про свою впевненість у зміцненні статусу України як світової космічної держави. Був відзначений високий технологічний і виробничий потенціал української космічної галузі, що бере участь і в міжнародних космічних проектах. Особлива увага приділялася проекту створення ракетно-космічного комплексу (РКК) «Циклон-4» на космодромі Алкантара (Бразилія). Вже найближчим часом за допомогою українсько-російської конверсійної ракети-носій «Дніпро» на орбіту повинен бути запущений перший український супутник[13]. У квітні 2011 р. в Єнакієве президент зазначив: «Наші космічні досягнення я розглядаю як локомотив розвитку країни. Участь в космічних програмах — показник інноваційного стану держави, її науково-технічного потенціалу, економічних перспектив і рівня національної безпеки. Це — наш вхідний квиток в престижний клуб високорозвинених країн. Безумовно, космічна галузь — одна з надважливих для України. Це — престиж країни, можливість розвивати новітні технології та отримувати високі дивіденди»[14].

Перспективи української аерокосмонавтики: підраховано, що один вкладений долар в цю галузь у підсумку дає десять. Щорічно ДКАУ укладає до 400 контрактів, заробляючи близько $700 млн, а Україна займає четверте-п'яте місце з надання пускових послуг — на українських ракетних носіях космічні апарати доставляються на орбіту, що приносить у бюджет відчутні кошти. Наприклад, доставка на орбіту за допомогою європейської ракети-носія Ariane коштує близько $100 млн. Україна також виготовляє стикувальні вузли для всіх космічних кораблів, які прилітають на Міжнародну космічну станцію. Участь України в міжнародних космічних проектах: проекти «Дніпро», «Морський старт», «Наземний старт», «Циклон-4», «Таурус-2», «Вега» тощо.

Україна може бути наддержавою в космосі[Джерело?]. Вона входить до п'ятірки країн, що володіють завершеним циклом космічних технологій — від виробництва ракетоносіїв до запуску та обслуговування супутників. При належному фінансуванні українці спроможні забезпечити космічну галузь високоякісними бортовими і наземними системами керування, апаратурою командних радіоліній і радіотехнічних систем для супутників.

 

Військова наддержава

На момент розпаду СРСР, на початок 1992 р., на території України розміщувалося 1240 ядерних боєголовок, 133 стратегічні ракети РС-18, 46 стратегічних ракет РС-22, 564 крилатих ракет для бомбардувальників і близько 3000 одиниць тактичної ядерної зброї. Вони були демонтовані і вивезені в РФ.

Проте згідно з рейтингом Стокгольмського міжнародного інституту досліджень миру Україна досі займає передові позиції у військовому сенсі цих слів - 12 місце в рейтингу найбільших експортерів зброї. За даними інституту, найбільше зброї Україна продає в Азербайджан, Грузію і Китай. Крім цього, Україна є експортером зброї в країни Африки — Південний Судан, Республіку Конго тощо[15].

Керівник Центру аналізу світової торгівлі зброєю (ЦАСТЗ) Ігор Коротченко повідомив, що Україна займає третє місце в світовому рейтингу експортерів бронемашин на період 20072014 рр[16].

3 червня 2011-го на другому Міжнародному форумі «Українське євроатлантичне майбутнє» представник НАТО в Україні Джеймс Грін заявив: «Військовий потенціал України дуже високий. Важливо ефективно організувати й управляти різними елементами цього потенціалу. Ми робимо багато зусиль, щоб уряди країн НАТО і України активізували таку практику. Мені здається, що люди, які займаються адаптацією оборонного комплексу до НАТО в Україні, працюють найкращим чином».

 

Наукова наддержава

Андрій Пальчевський, президент фонду «Євролаб», в січні 2011 р. на Першому національному каналі України (програма «Глибинне буріння») сказав: «Парадокс полягає в тому, що Україну у світі сприймають інтелектуально розвиненою країною. А ось ми самі себе такими не вважаємо»[17].

Існують припущення, що використовуючи сучасні напрацювання у сфері штучного інтелекту, мікроелектроніки і програмування, до 2050 р. Україна може стати світовим центром робототехніки, а ще раніше - перетворитися на потужний центр медицини — в першу чергу нейрохірургії з використанням біо- і нанотехнологій[18]. Унікальна перевага може бути отримана за допомогою поєднання досягнень інженерів і реалізації прихованого наукового потенціалу[19].

 

За останні 10 років харківські фізики першими у світі сфотографували атом[20], дніпропетровський «Південмаш» побудував триступеневу ракету-носій «Зеніт», а київські лікарі створили унікальні препарати, які сповільнюють розвиток ниркових хвороб. Про створення в Інституті надтвердих матеріалів НАН України в 2000 р. нового матеріалу, за твердістю наступного за алмазом, — карбонітріду бору, — у світі дізналися з великим інтересом, адже над цією проблемою працювали вчені багатьох країн протягом десяти років.

Коментуючи очікувані інвестиції у розвиток морської галузі, Андрій Клюєв, Міністр економічного розвитку і торгівлі України зазначив, що перспективи ринку Південно-Східної Азії для українських товарів покращують перспективи проектів розвитку торгового флоту України: «Я впевнений, що Україна має всі можливості відродитися як велика морська держава, використовуючи потенціал галузі кораблебудування». «Відродження кораблебудування – це не просто питання престижу української держави – це запуск масштабної високотехнологічної промисловості. Це нові робочі місця та відродження наукового та освітнього потенціалу. Також це повернення Україні статусу міжнародного морського перевізника. Українські висококласні фахівці повинні ходити під українським прапором, а держава повинна створити для цього всі умови»[21].

 

Країна Великої Двадцятки (Великої Вісімки)

Докладніше: Економіка України

У доларовому вираженні номінальний ВВП України в 20002006 рр. зростав у середньому на 19% в рік, збільшившись з $31 млрд у 2000 р. до $106 млрд у 2006-му. У 1999 р. ВВП України на душу населення становив 2.8% рівня ЄС, у 2005 р. цей показник виріс до 5.7%.

 

Провідний експерт Вашингтонського інституту міжнародної економіки ім. Петерсона Андерс Ослунд у 2007 р. спрогнозував, що доларовий номінальний ВВП України може збільшитися в сім разів за десятиліття, і це не межа. До позитивних сторін України, які закладають високий потенціал зростання, експерт назвав низький рівень монетизації і ринкової капіталізації, значні інвестиції в капітал (23% ВВП), прямі іноземні інвестиції (6% ВВП), дуже високу частку (66%) тих, хто навчаються в університетах. На його думку, особливо перспективними є аграрний сектор України і сектор послуг.

За прогнозами голови Держагентства з питань науки, інновацій та інформатизації на відкритті Першої національної конференції ефективного управління 28 квітня 2011 р. Володимира Семиноженка, до 2020 р. експорт ПЗ з України перевищить експорт металу[24].

Президент Європейської Бізнес Асоціації Томаш Фіала заявив на зустрічі прем'єр-міністра України Миколи Азарова з представниками ЄБА та представниками дипломатичних установ ЄС, що урядові реформи дозволять Україні до 2020 р. наздогнати країни ЄС за рівнем внутрішнього валового продукту на душу населення[25].

За даними Міжнародного телекомунікаційного союзу (ITU), Україна посідає 58 місце у світі за рівнем розвитку інформаційно-комунікаційних технологій. Проте експерти відзначають позитивну динаміку комп'ютеризації: Україна досягне європейського рівня також до 2020 р[26].

У червні 2011 р. у ході прес-конференції, присвяченій альтернативній енергетиці в Україні, заступник директора інституту відновлюваної енергетики Національної академії наук України Степан Кудря спрогнозував, що в 2030 р. Україна зможе використовувати 30% альтернативної енергетики за рахунок джерел поновлюваної енергії: «У 2030 році Україна зможе використовувати 30% альтернативної енергетики за рахунок джерел відновлюваної енергії. Зараз будується станція альтернативної енергетики в Одеській області на 120 мВт і в Криму планується будівництво станції на 600 мВт. На сьогодні технологічний потенціал станцій становить 98 млн тонн умовного палива, в Україні споживають щорічно близько 200 млн т умовного палива, тобто 50% ми можемо замінити на альтернативну енергію». Також він додав, що прибуток від розвитку альтернативної енергетики складе близько 91 млн грн щорічно[27].

Провідний експерт Центру Разумкова Володимир Омельченко вважає, щоб позбавити Україну від газової залежності Росії, потрібно впроваджувати енергозберігаючі технології і використовувати альтернативні види енергії: "Зараз частка альтернативних видів енергії в Україні дуже низька — всього близько 2%, в той час як у середньому в країнах Євросоюзу ця частка сягає 12% … Якщо створити нормальний інвестиційний клімат і реалізувати проекти поставок скрапленого газу, видобутку шахтного метану, сланцевого газу і газу з Чорноморського шельфу, то десь після 2020 року Україна зможе дозволити собі купувати не більше 5 млрд кубометрів російського газу. А може і взагалі відмовитися від послуг «Газпрому».

Заступник міністра державного майна Республіки Польща Кшиштоф Валенчак зазначив: „Економічний потенціал України колосальний, так само як і потенційне отримання прибутку від вкладень. Ситуація приблизно відповідає тій, що була в Центральній Європі, зокрема — у Польщі, в середині 90-х. Будь-хто, хто вкладав гроші, міг отримати прибуток, який у кілька разів перевищує вкладення. Економічний потенціал України можна описати двома словами — «сплячий гігант». І коли гігант прокинеться — а це станеться поза всякими сумнівами, це справа часу, — всі, хто вкладає гроші в Україну сьогодні, отримає дивіденди“[28].

 

Статистика

Сильні сторони

  • Україна входить у число провідних мінерально-сировинних держав світу, займає 0,4% земної суші, де проживає 0,8% населення планети, і має в своїх надрах 5% мінерально-сировинного потенціалу світу. В Україні розвідано 20 000 родовищ та проявів 111 видів корисних копалин — 200 видів корисних копалин, 120 з яких використовує людство сьогодні. З них 7807 родовищ 94 видів корисних копалин мають промислове значення і враховуються Державним балансом запасів. За розвіданими запасами деяких корисних копалин Україна випереджає РФ, США, Великобританію, Францію, ФРН, Канаду тощо. За запасами і видобутком залізних, марганцевих, титано-цирконієвих руд, багатьох видів неметалічної сировини Україна в кінці XX ст. займала провідне місце серед країн СНД, Європи і світу;
  • Україна входить до числа країн, які можуть розробити ядерну зброю після прийняття необхідного політичного рішення;
  • За якісним складом і продуктивності сільгоспугідь Україна вважається однією з найбагатших країн світу. Окремим перспективним напрямом, який неможливо реалізувати в іншому місці Європи, є виробництво органічної продукції, потреба в якій постійно зростає. Україна перебуває серед лідерів на світовому ринку зерна: за підсумками 2009—2010 маркетингового року вона вийшла на третє місце у світі по експорту зернових і займає близько 9% ринку. Попереду неї тільки США і Європейський союз. Україна є безумовним лідером з експорту ячменю і рослинного масла, займає четверте місце з експорту кукурудзи;
  • Індекс розвитку людського потенціалу в Україні вище, ніж в цілому по світу (2007), а індекс освіти — один з найвищих. За рівнем освіти громадян Україна випереджає Швейцарію, Великобританію і Японію (2008);
  • Україна займає 7 місце за за туристичними відвідуваннями, 5 — за довжиною магістральних трубопроводів, 8 — за відсотком культивованих земель, 3 — за відсотком орних земель, 13, 18 і 28 позиції з виробництва вугілля, електроенергії і цементу, входить до п'ятірки країн-розробників програмного забезпечення по аутсорсинговим схемам;
  • Україна є єдиною з колишніх радянських республік, котра не погодилася при розподілі зарубіжних активів СРСР на так званий «нульовий варіант»[29].
  • Україна займає передові позиції у ядерній енергетиці.

Слабкі сторони

Треба зазначити, що рейтинги політичних та економічних свобод — це рейтинги не України, а української влади.

 

Нейтральний шлях

Країна з перехідною економікою

Країни з перехідною економікою — це 28 держав центральної та східної Європи, Закавказзя та Середньої Азії, які здійснюють з кінця 1980-х — початку 1990-х рр. перехід від командно-адміністративної до змішаної економіки. Вони виникли у зв'язку з розпадом світової соціалістичної системи і ліквідації ради економічної взаємодопомоги (РЕВ).

Станом на 2011 р. Україна входить до числа країн з перехідною економікою. Нейтральний шлях має на увазі незмінність соціально-економічного становища до 2060 р., що представляє собою наймалоймовірніший сценарій, оскільки глобалізація, політична, економічна і духовно-моральна еволюції неодмінно зачеплять країну в наступні десятиліття. Іншими словами, ймовірність того, що через півстоліття України залишиться в списку країн з перехідною економікою, є низькою[Джерело?]. Світові процеси неодмінно змусять її рухатися по еволюційному або інволюційному шляху.

 

Інволюційний шлях

Країна третього світу

Третій світ — слаборозвинені в економічному відношенні країни світу. Термін з'явився після Другої світової війни для позначення країн, які не хотіли повністю залежати від одного або двох протиборчих блоків — західного чи соціалістичного.

Гіпотетично ймовірність перетворення України на країну третього світу вища ніж її зупинка в списку країн з перехідною економікою[Джерело?], оскільки має на увазі під собою інволюційний шлях, про що було сказано в попередньому розділі. Сценарій «третього світу» можливий у разі повної нереалізації потенціалу України в багатьох сферах, негативного впливу глобалізаційних процесів, нездатності конкуренції з сусідніми країнами тощо.

 

Розпад країни

Згідно з опитуванням 2008 р. Інституту Горшеніна, близько половини українців — 46.6% — вважають найбільшою небезпекою України в найближчому майбутньому економічні конфлікти з іншими країнами, 22.1% — розпад держави.

 

Варіанти розпаду країни:

  • Два регіони — Захід і Схід України;

Характерний приклад — Вибори Президента України 2004, Вибори Президента України 2010 рр.

  • Три регіони — Захід, Центр і Схід України;

Інколи виділяють Центральну Україну як «золоту середину» між Сходом і Заходом.

Характерний приклад — Парламентські вибори в Україні 2007 р.

  • Чотири регіони — Захід, Схід, Центр України і АРК;

У третьому сценарії інколи виділяється Автономна Республіка Крим як окрема територіальна одиниця.

  • Багаторегіональна роздрібненість — по областях, більше двадцяти держутворень;

Характерний приклад — Українська революція 1917-1921 рр.

Аргументи «за»

Найбільш мусована тема в україно- та російськомовних ЗМІ. Основною причиною політичних, економічних і культурних розбіжностей між Східною і Західною Україною є поділ України по Дніпру між Річчю Посполитою та Московською державою без погодження з українською владою під час Андрусівського перемир'я 1667 р. і Вічного миру 1686 р. Більше 300 років обидві частини території сучасної України були відокремлені від одне одної (1667—1991) і перебували під контролем інших країн. Період Радянського Союзу можна не враховувати, оскільки вся Україна опинилася під владою і впливом іншої держави, що не сконсолідувало радянських українців — про це свідчать сучасні політичні і соціальні настрої в суспільстві.

Політичний радикалізм та екстремізм стають ґрунтом для появи сепаратизму, посилюють руйнівні тенденції в суспільстві. Суперечності історичного контексту часто використовують у власних цілях різні політичні сили. Останнім найсвіжішим прикладом зіткнення інтересів є події 9 травня 2011 р. у Львові. Радикальний націоналізм, який, зокрема, властивий ВО «Свобода», пересікся з інтересами проросійських партій «Русь» і «Русское единство», що привело до конфлікту як у середині країни, так і за її межами[30].

Згідно з опитуванням 2004 р. Київським міжнародним інститутом соціології, російська мова використовується вдома 43-46% населення України. За даними опитування, проведеного компанією Research & Branding Group, 68% громадян України вільно володіють російською мовою (українською — 57%). Найбільшого поширення російська мова отримала в східних і південних регіонах[31].

  • Важка економічна ситуація в Україні + демографічна проблема;

Україна вважалася при СРСР індустріально-аграрною країною, однак починаючи з 1992 р. мала місце прогресивна деіндустріалізація, що прийняла в області високотехнологічних виробництв і машинобудування тотальний характер. У дещо кращому становищі опинилися металургійні, хімічні та інші енергоємні виробництва з низькою додатковою вартістю, що зберегли конкурентоспроможність на світовому ринку завдяки пільговим російським цінам на енергоносії. Галузями промисловості, які поки що в тій чи іншій мірі працюють, є металургія, енергетика (маються атомні електростанції і цілий каскад гідроелектростанцій на річці Дніпро), хімічна і гірничодобувна промисловість (видобуток вугілля, руди) тощо.

Протягом першого кварталу 2011 р. обсяг ВЗБ України збільшився на 3,1 млрд доларів (на 2,7%) і станом на 1 квітня 2011 р. досяг 120,5 млрд доларів (84,1% від ВВП)[32].

За прогнозами Організації Об’єднаних Націй, чисельність населення України до 2050 р. складе 30 млн осіб. Про це під час публічної презентації національного проекту «Нове життя» повідомила голова парламентського комітету з питань охорони здоров’я, народний депутат Тетяна Бахтєєва[33]. Як зазначила Бахтеєва, прогнози українських демографів в цьому питанні оптимістичніші — у 2050 р. кількість українців складатиме 36 млн. За прогнозами Інституту демографії, до 2025 р. Україну заселять африканці й азіати. У переважній більшості, «кольорові» українці будуть жити в Центральній Україні[34].

  • Загроза сепаратизму;

Сучасні експерти виділяють два основні райони, де є підґрунтя для подальшого розвитку сепаратизму — Крим і Закарпаття. Донбас і Буковина найчастіше не отримують великої уваги через мінімальну сепаратистську активність у тих регіонах.

 

Кримський регіон віддавна є геополітичною проблемою України. Економічні проблеми поглибили прірву розвитку між автономією та державою в цілому. Насильницьке нав’язування певних ідеологем, не розв’язане питання з землею для кримських татар призвело до нагнітання обстановки у Криму. Кримські татари є організованою етнічною меншиною, яка спільно відповідає на виклики сьогодення і завжди відстоює свої права.

За даними всеукраїнського перепису (2001) населення АРК становило 2 024 056 осіб, з них 58,5% росіян, 24,3% українців, 12,1% кримських татар, 1,4% білорусів тощо. Українську мову вважали рідною 10,1% населення АРК, російську мову — 77,0%, кримсько-татарську — 11,4%[35].

Перераховані вище чинники спричинили фундамент для появи проросійських сепаратистських рухів. Вони почали заявляти про постійні утиски російської меншини особливо у гуманітарній сфері. Проте кримський сепаратизм зводиться до популістських політичних гасел і залишається на регіональному рівні.

Вирішенню питання з Кримом сприятимуть три тези: відновлення потужної економічної підтримки кримського півострова, вирішення земельного питання задля запобіганню етнічних сутичок, інтеграція Криму в український культурний та ціннісний простір.

Закарпаття. Підтримка «русинського руху» жевріє завдяки маргінальним проросійським партіям та церковникам Московського Патріархату. Зваживши усі моменти цього питання стає очевидним, що державі треба пресікати канали фінансування таких популістських рухів.

Сепаратизм в Україні залишається на зародковому рівні, чому сприяє гнучка зовнішня і внутрішня політика країни. Але у разі нехтування керівними органами джерел виникнення автономістських рухів, це питання може постати з новою силою.

Зовнішній вплив на деструкційні процеси в Україні. Важливою проблемою останнім часом стала роздача паспортів сусідніх держав у прикордонних областях — Чернівецької та Одеської (паспортів Румунії[36]), Крим (Російської Федерації). Українським законодавством офіційно заборонено подвійне громадянство, але норми про встановлення відповідальності за це порушення відсутні. Спеціалісти наголошують, що формально можна зрозуміти громадян України, які користуються нагодою оформлення паспорту для безперешкодного просування теренами ЄС або задля безпроблемного виїзду на заробітки до РФ. І керівництво країни має вирішувати цю проблему (крім адміністративної сторони) підвищенням рівня добробуту українських громадян.

Експерти вважають, що деякі кола Угорщини, певні сили у Словаччині й Польщі претендують повністю або на частину Закарпаття, спонсуючи джерела українського сепаратизму, провокують конфронтацію між місцевим українським та іншим типом населенням.

Проте необхідно зазначити, що найбільшу небезпеку можуть створити деякі політичні кола Румунії і Росії. Наприклад, міжнародні експерти вже кілька років попереджають про можливий початок процедури анексії своїх «споконвічних територій» з боку Румунської держави. Заступник директора Американського інституту в Україні (АІУ) Джеймс Джордж Джатрас і доктор Срджа Тріфковіч зробили наголос на наступному: «Те, як офіційний Бухарест формулює сьогодні культурні уявлення, національні цілі і державні інтереси Румунії, робить цю країну найбільш ворожим і потенційно небезпечним сусідом України, Молдови та інших сусідніх країн»[37]. Врешті-решт, ще з початком Німецько-радянської війни Румунія почала розширюватися і в ході німецького наступу вглиб Радянського Союзу в румунській пресі писалося про можливу передачу Румунії територій до Дніпра, а у газеті «Курентул» був виданий матеріал, в якому писалося про необхідність розширити територію держави до Уральських гір і забезпечити створення «Румунської імперії до воріт Азії». У цьому випадку концепція «Великої Румунії» чимось нагадує концепцію «Великого Китаю».

Дестабілізація з російської сторони найчастіше йде через тиск у зовнішній політиці (відкритий газовий шантаж у випадку самостійної політики України з іншими країнами, проблема російської мови в Україні, кримське питання, російський флот у Криму, підтримка федералізації України тощо) або у фінансуванні чи підтримці проросійських українських партій.

Аргументи «проти»

Однозначне ставлення до минулого країни — це дійсно невирішене питання. Дискусії на цю тему часто ведуться на підвищених тонах, однак, громадяни України, незалежно від етнічної приналежності, одностайні щодо сьогодення і майбутнього своєї молодої демократичної держави. Українські громадяни, еліти і лідери рішуче прагнуть до унітарної системи, цивільного підходу в питаннях національності, державності, мовної толерантності, про що свідчать численні опитування останніх років.

Згідно з опитуванням, проведеним у лютому 2010 р., жителі Східної та Західної України рівною мірою хочуть поліпшення відносин з РФ. Але при цьому тільки 12,5% хотіли б, щоб спільно з РФ приймалися закони і тільки 7,6% хотіли б, щоб Україна увійшла до складу Росії, і в цих країнах був спільний уряд. У той же час переважна більшість жителів України одностайні в тому, що головна проблема країни, яку слідують вирішувати перш за все, — це слабка економіка.

  • Суперечності в мовному контексті — проблема російської мови в Україні;

Хоча згідно з опитуванням КМІС 2004 р., російська мова використовується вдома 43-46% населення України, за даними Всеукраїнського перепису 2001 р., її назвали рідною тільки 29.6% жителів України

Попри особливий статус російської мови в Україні, вона турбує українців менше, ніж ціни й безробіття. Проблема насильницької українізації та витіснення російської мови непокоїть менше 5% українців. Про це свідчать дані соціологічного опитування, проведеного GfK Ukraine в березні 2010 р. Гліб Вишлінський, заступник директора GfK Ukraine: «Результати опитування підтверджують, що політичні сили лише спекулюють на мовному та національному питаннях, тоді як справжні вимоги громадян до влади — приборкати зростання цін та забезпечити робочі місця»[38].

Російською мовою вдома розмовляють майже 47% українців, проте 74% вважають, що кожен громадянин країни повинен знати українську мову. Такі дані річної програми соціологічних досліджень «Проект країни», представлені Київським інститутом проблем управління імені Горшеніна. Незважаючи на двомовність суспільства, українці прагнуть володіти державною мовою[39].

Соціальні проблеми турбують населення України більше, ніж відносини з Росією, ЄС, НАТО, питання мови та нової Конституції. Про це свідчать результати соціологічного дослідження «Політична ситуація в Україні на сучасному етапі — політико-соціологічний погляд», проведеного Українською академією політичних наук спільно зі Всеукраїнською соціологічною службою у 2009 р. Відповідно до результатів дослідження, 63.7% жителів столичної області найбільше з життєвих проблем непокоїть питання зростання цін. 54.8% занепокоєні низьким рівнем зарплат і пенсій, а 42.3% — зростанням безробіття. На четвертому місці — питання політичної нестабільності в країні (37.7%). Лише 18-те місце посіло питання відносин з Росією (7,8%). Стільки ж відсотків опитаних турбує й питання непрофесіоналізму представників місцевих органів влади. В самому кінці списку розташувались питання вступу України до ЄС та НАТО (4%), надання російській мові статусу офіційної (3,9%), прийняття нової Конституції (3,8%), єдність Західної та Східної України (3.8%)[40].

Журналіст Володимир Рижов зробив акцент на наступному: «Мовне питання в Україні очолюється не прагматиками, а ліриками-скигліями. Інакше вже давно зрозуміли б, що мова це не тільки гуманітарна категорія, але й економічна»[41].

Врешті-решт, найчіткішим висновком щодо теми можливого розпаду Україні є думка відомого американського політолога Аріеля Коена в інтерв’ю «Голосу Росії»: «Думаю, хоча розкол в Україні і існує, він перебільшений; українці з західної та східної областей розуміють, що вони — громадяни однієї країни, у них спільна історія. Відмінності є і в інших країнах — наприклад, тут, у США у жителів Півдня інший акцент, інша історія, 150 років тому навіть була громадянська війна. Відмінності всередині однієї країни — це нормально»[42].

У середині 2008 р. опитування проводив Київський інститут ім. Горшеніна; за його результатами, 87.5% населення своєю батьківщиною вважають Україну і тільки 7,5% вважають, що їхня справжня батьківщина — це Росія. Ця загальна ідентифікація України проходить крізь регіональні, етнічні та релігійні відмінності. Крім того, тенденція до консолідації посилилася: у 2006 р. своїм українським громадянством пишалися 52,5% українців; до 2008 р. їхнє число зросло майже до 70%.

  • Важка економічна ситуація в Україні + демографічна проблема;

Зовнішній борг не можна вважати обов’язковою важливою складовою майбутнього колапсу економіки. Дефіцит федерального бюджету США взагалі досяг рекордних 1,5 трлн доларів у 2011 р. через слабке економічне зростання, чергове підвищення витрат і рішень щодо зниження податків, до 2017 р. — досягне 20,9 трлн[43]. А стабільна в економічному плані досі Білорусь з низьким рівнем зовнішнього боргу потрапила в фінансовий колапс за лічені дні[44][45].

Деякі демографи відзначають, що вже в 2015 р. Україна досягне перевищення народжуваності над смертністю. Наприклад, за підсумками 2008 р. у країні було 4 області, в яких кількість померлих була менше, ніж число народжених дітей.

Треба зазначити, що демографічний тиск в Україні набагато менший ніж, наприклад, в РФ. Теріторія України становить 603 628 км², на якій проживають 45.7 млн чоловік (на березень 2011). Теріторія ж Російської Федерації майже в 28 разів більше території України (17 075 400/603 628), проте чисельність населення (яке проживає там) становить лише 143 млн — в 3 рази більше ніж українське. З цього приводу інтернет-письменник Юрій Лукшиц зазначив: «Навіть при збільшенні зростання народжуваності та посилення міграції громадян із держав СНД населення країни [Росії] буде зменшуватися, до 2050 р. воно не перевищить 100 млн осіб. Росія для самих росіян стане надто великою»[46].

Незважаючи на розбіжності між східною і західною частинами, громадяни України пишаються своєю державою, цінують свій суверенітет, визнають за собою обов’язок поліпшувати володіння українською мовою і розмовляти нею, а також хочуть економічного благополуччя. В одній з передач українського держтелебачення, в якій брали участь громадяни з Західної та Східної України, один учасник зі східноукраїнського міста Донецька висловив цю думку в такий спосіб: «Чому коли ми, жителі східної і західної частин, їздимо за кордон на футбольні матчі, ми тримаємося разом і вболіваємо за одну і ту ж команду? І чому тут, в Україні, ми постійно говоримо про наші розбіжності? Я скажу чому: тут ми в оточенні політиків». А директор Національного інституту стратегічних досліджень Андрій Єрмолаєв зазначає: «На сьогодні тема сепаратизму залишається, скоріше, темою для політичних дискусій. Ми не маємо серйозних ознак сепаратизму чи сепаратистського руху, який би базувався на самоорганізації громадян, мав би певну ідеологію та політичну програму. Інша справа, що у деяких політичних сил питання сепаратизму — це складова частина їхньої позиції, але вона не має широкої підтримки»[47].

Природа України в майбутньому

Екологи прогнозують загальне підвищення температури і почастішання природних катаклізмів в Україні у зв'язку з глобальною зміною клімату на планеті. Про це 15 листопада 2010 р. повідомила координатор програми зі зміни клімату Національного екологічного центру України Христина Рудницька: «Для України в результаті глобальної зміни клімату очікуються такі наслідки як загальне підвищення температури на території, почастішання інтенсивності природних катаклізмів».

На заході Україна почастішають повені і паводки, на сході і півдні країни — посухи, проблеми з питною водою і опустелювання. Крім цього, може постати проблема поширення нетипових для української території комах-переносників захворювань таких як, наприклад, малярійний комар[48].

У XXI сторіччі середня температура в Україні виросте на 5-8 градусів, що призведе до засух, перерозподілу сільськогосподарських угідь з півдня країни на північ і дозволить Україні скласти конкуренцію середземноморським курортам. До такого висновку прийшли експерти національної метеорологічної служби Великобританії, висновки яких були представлені в Києві. Міжнародне дослідження не одержало однозначної оцінки серед вітчизняних екологів. Враховуючи, що енергетична інфраструктура Україна дуже уразлива — більше 95% електростанцій вичерпали свій експлуатаційний ресурс, — виникне необхідність в ретельному управлінні об`єктами з виробництва і постачання електроенергії[49].

Вектор розвитку

Україна-Європа

Плюси

  • Значне пом'якшення митних правил та імпортних мит Євросоюзу для вітчизняних товарів;
  • ЄС дозволить залучити на ринок іноземних інвесторів у сфері послуг, зокрема, фінансових;
  • Говорячи про переваги євроінтеграції, експерти часто згадують про ефект відкритості, лібералізації пересування людей, товарів, капіталів, ідей;
  • У країнах-новачках Євросоюзу підвищується конкуренція, посилюється міграція робочої сили в напрямку багатших країн, сильно збільшується відвідування нових членів ЄС гостями зі «старої Європи» в якості туристів, комерсантів, інвесторів. Особливо корисним з українських міст вступ до ЄС може бути для Севастополя, який має право розраховувати на появу як європейських інвесторів, так і західних туристів.

Мінуси

  • Об'єднання економік, різних за своєю структурою, може призвести до руйнації економіки України, не пристосованої до західних стандартів;
  • Песимісти вважають, що першими наслідки приєднання відчують сільськогосподарські працівники, оскільки вітчизняні аграрії в порівнянні з європейськими неконкурентоспроможні. Вважається, що при цьому сільськогосподарські підприємства майже всі розоряться;
  • Сьогодні Україна продає до країн ЄС, Центральної та Східної Європи 10.4% чорних металів, в інші країни — майже 90%. Песимісти вважають, що ЄС встановить квоти, що обмежують ці можливості, і Україні доведеться скорочувати виробництво;
  • Українська економіка сильно залежить від імпорту нафти і газу: 70% необхідних Україні енергоресурсів постачає Російська Федерація. У випадку інтеграції України в ЄС всякі пільги з російської сторони припиняться і відбудеться подорожчання енергоресурсів;
  • Деякі експерти вважають, що побоювання європейців викликає відродження військово-промислового комплексу України з його високими технологіями і низькими зарплатами. Вітчизняне літакобудування на світовому ринку у випадку приєднання України до ЄС зникне, оскільки українські Ан-32, Ан-70, Ан-140 за своїми показниками перевершують літаки, що випускаються в інших країнах, і діють на нерви європейським виробникам.

Більшість українців виступають за вступ країни до Європейського Союзу, проте визнають, що її в ЄС розглядають як джерело дешевих ресурсів. Репрезентативне опитування населення в квітні 2011 року незалежним дослідницьким інститутом IFAK на замовлення медіаконцерна Deutsche Welle показало, що 26% дотримуються думки, що Україну європейці бачать перш за все як постачальника дешевої сільськогосподарської, промислової продукції та робочої сили[50].

Україна-СНД

Україноцентризм

Докладніше: Україноцентризм

Основою для україноцентризму є історичне минуле України, яка не раз ставала регіональною або світовою державою-лідером. Наприклад, за часів Київської Русі Україна-Русь на рівних виступала з Візантійською імперією — найпотужнішою державою раннього середньовіччя. А згоду київського князя Ярослава Мудрого віддати свою дочку заміж за французького короля фактично дорівнювало прийняттю його країни в список найпрестижніших держав.

Наступним кроком зазвичай називають гетьманський період, коли Україна зайняла гідне місце однієї з найпотужніших держав регіону. Вважається, що українські козацькі війська стали вирішальною силою, яка дозволила зупинити мусульманське нашестя на Європу (османів). Історики згодні з тим, що саме завдяки Україні зберегла своє існування Австро-Угорська імперія (у Відні може побачити церкву на честь українських козаків, які врятували її від поневолення турками).

Прихильники україноцентризму вважають, що головною основою для всіх перемог України завжди була саме ця ідея, яка передбачала власний державницький шлях розвитку, а не сумнівне входження в різні військово-політичні блоки зі своїми сусідами, які в усі часи намагалися досягти власних інтересів за український рахунок. Це стосується як західного, так і східного курсів України. Наприклад, входження Київської Русі до складу Великого Литовського Князівства, а в подальшому — Речі Посполитої — нівелювали національну самоідентичність України і українське православ'я як основний зміст української національної самобутності, а висновок Богдана Хмельницького щодо військового союзу України з Росією за результатами Переяславської Ради відкрило прямий шлях до ліквідації українства як історичного явища, що стало наслідком поглинання України Росією.

Не менш цікавим фактом є те, що Україна завжди залишалася полем бою між Заходом і Сходом як у прямому, так і переносному сенсі, і залишається такою і понині[51]. Іншими словами, Україна — ключовий регіональний центр в політичному і соціально-економічному сенсах в Європі.

Майбутній державний устрій країни

Докладніше: Унітарна держава
Докладніше: Федерація

Унітарна держава — форма державного устрою, при якому її частини є адміністративно-територіальними одиницями і не мають статусу державного утворення. В унітарній державі єдині для всієї країни вищі органи державної влади, правова система, конституція.

Федерація — форма державного устрою, при якій частини федеративної держави є державними утвореннями, що володіють юридично певною політичною самостійністю.

Аргументи «за» федеративний устрій

  • За федералізацію виступали в минулому Михайло Драгоманов, Михайло Грушевський, В'ячеслав Чорновіл;
  • Сучасна Україна через низку об'єктивних історичних причин не є однорідною державою (з єдиною культурою, єдиною мовою, єдиною історією розвитку): існують як мінімум три історичні області з яскраво вираженими відмінностями у мові, культурі, релігії, економічному розвитку;
  • Існує думка, що федералізація може вирішити історичні та культурні відмінності серед українського населення.

Треба зазначити, що за кордонами держави за федералізацію України виступають, в основному, російські політики та ЗМІ. Серед українських політичних сил подібної точки зору дотримуються Петро Симоненко, Вадим Колесніченко, Віктор Тихонов, Леонід Грач, Євген Кушнарьов, Дмитро Табачник, Віктор Медведчук.

Аргументи «проти» федеративного устрою

  • Проти федералізації виступають Володимир Литвин, Віктор Янукович, Арсеній Яценюк, Юлія Тимошенко, Ганна Герман;
  • Президентська республіка — жорсткіше унітарне утворення. Вона вигідна будь-якій еліті, яка володіє президентським постом, а федералізація означатиме обмеження влади президента на певних територіях;
  • Замість того, щоб зняти протиріччя, федералізація може посилити розкол країни, що призведе до її негайного розпаду[52];
  • Федеративні країни створюються з якихось утворень, а не в результаті поділу держави (присутній принцип «знизу-догори», а не навпаки);
  • Навіть якщо федералізація викорінить культурні протиріччя, вона не зможе домогти у зовнішній політиці, — наприклад, питання вступу в НАТО;
  • На сьогоднішній день більшість суверенних держав є унітарними.

Доктор політологічних наук Максим Розумний, ефір радіо «Свобода»: «Розумієте, в чому парадокс ситуації? Більшість федеративних країн все ж таки створювалися з суверенних якихось утворень — чи то князівств, графств у Європі, чи то із штатів, які самоорганізувалися на американському континенті. От вони об'єднувалися і поступилися частиною свого суверенітету на користь федеративної держави. Що стосується кран, які б самі собою розділилися на федерацію, от мені зараз не спадає на думку таких прикладів. Але я впевнений, що це в більшості випадків шлях до подальшої дезінтеграції. Людям краще жити в більшому просторі культурному, інформаційному, економічному, і створювати штучні перепони вони не схильні. Справді, можливо, якось там зменшувати тертя, але є для цього інші інструменти, набагато ефективніші»[53].

Сучасні опитування свідчать про непопулярність майбутньої федералізації України. Наприклад, опитування 22-30 січня 2010 р. Міжнародним дослідницьким агентством ІФАК (Україна) показало, що лише третина українців підтримує ідею федералізації України[54]. Проте це не виключає федералізацію України в майбутньому років через 20-30 при умові підвищення соціально-економічного рівня громадян, придушенні тенденцій сепаратизму, політичній стабілізації.

Сценарії цивілізаційного майбутнього України

Сценарій інволюції

Залишаючись і надалі в євразійсько-московському конгломераті (формальне проголошення незалежності ще не спричинилося до фактичного виходу із цієї цивілізаційної орбіти) пройти повний цикл інволюції (етнополітичної та етнокультурної деградації) від нації до етносу (етносу, позбавленого власних етнополітичних інститутів); від етносу до етнікосу (звичайного географічного ареалу із деяким етнічним «колоритом»); від етнікосу до звичайної євразійської провінції (місцевого варіанту загальноросійської культури та цивілізації).

Сценарій моделі України «на грані двох світів»

Квазімесіянська модель України «На грані двох світів». Бути «на грані двох світів»,- означає, властиво, самому не бути світом. Бути лиш епіфеноменом одного чи другого світу: Сходом Заходу чи Заходом Сходу. Звідси—неминуча цивілізаційна вторинність.

Цивілізаційна невизначеність. Цивілізаційне поміжсвіття. Цивілізаційно-культурний епігонізм і поверховий еклектизм. Цивілізаційна несамодостатність і корелятивне з цією останньою непевне геополітичне «балансування» на межі світів. Неутвердженість у власній етнополітичній самості… Непевне «озирання» то на одних, то на інших. Брак виразної цивілізаційної фізіономії та цілісної і достатньо потужної цивілізаційної своєї суб'єктности. Але ж тільки виразна національна самосвідомість (що корелює із відносною цивілізаційною окремішністю) надасть нам і міжнаціонального виміру,- «впише» нас у коло європейських народів. Про такий зв'язок внутрішньої виразної ідентичности (у тому числі культурно-національної та цивілізаційної) із зовнішніми вимірами гідного місця у світі писав ще один із найвидатніших мислителів сучасності та один із засновників теорії постколоніалізму алжирець Франц Фанон.

Сценарій поглинення України Європою

Поглинання України (як відносно окремішної культури та відповідного цій культурі менталітету—світосприймання та світорозуміння) Європою. Повна окциденталізація України. Така спрямованість розвитку є, здається, найменш можливою з огляду на велику психокультурну дистанцію (особливо на рівні «серединних» соціонормативних культур та дуже слабку «персоналізованість» української характерології та менталітету.

Сценарій формування Другої Європи

Добудова Другої Європи («інакшої» Європи) довкола трикутника Бухарест — Варшава — Київ. Дуже правдоподібний і реалістичний сценарій, котрий враховує і внутрішній (синергійний) потенціал культуротворення та самоорганізації українства як цілісного культурно-цивілізаційного комплексу і неминучий наш дрейф (в аксіологічному та соціопсихічному планах) до цінностей та взірців західних цивілізацій.

Сценарій самодостатнього «третього шляху»

Самодостатній «третій шлях» (ані схід, ані захід). Між іншим, це шлях, який для себе проголосило московське євразійство в особі і самих класиків євразійства — Ніколая Трубєцкого, Савицького, Сувчинськоґо, Карсавіна, так і їх теперішніх послідовників—Льва Гумільова, професорів Панаріна, Юрія Бородая, Єрасова та ін.

Для України «свій власний» третій шлях — це шлях нового ізоляціонізму і неминучого цивілізаційного колапсу внаслідок наростання ентропійних тенденцій (як це завсіди відбувається у цілком замкнутих системах).

Євразійська модель, євразійський шлях залишається сьогодні найбільшою реальною загрозою для України головно з трьох причин:

  • По-перше, євразійство (у розмаїтих своїх версіях,- як «етноінтеграційних», так і у відверто експансіоністських, інкорпоративних, реставраційних) все більше і більше стає трохи чи не офіційною геополітичною доктриною Кремля: адже євразійські стратегеми і гасла є досить зручними для маскування імпер-шовіністичної природи «реінтеграційних» потуг московського режиму.
  • По-друге. Україна дійсно усе ще перебуває в орбіті потужних (подекуди навіть і переважних, домінантних) цивілізаційних, інформаційно-комунікативних та лінгвокультурних впливів реального (побутового, «масового») євразійства. Це вдало використовується сьогодні Москвою для посилення свого контролю над Україною: контролю інформаційно-комунікативного, контролю соціально-психологічного, контролю просторово-ареального (особливо над великими міськими агломераціями зі змаргіналізованою та зросійщеною людністю), контролю загальноцивілізаційного. У цьому контексті великі міста України яко «melting pot» (плавильний казан) денаціоналізації не лише продовжують спонтанно самовідтворювати зросійщене лінгвокультурне довкілля, де майже не залишається функціонального простору для дійсного розгортання живої української культури, але й посилюють (через употужнення російськомовних інформаційних потоків) русифікаційний тиск на всю українську націю. Вони стають, по суті, тим ерозійним чинником, що розмиває навіть і ті малі цивілізаційні початки українства та ті невеличкі культурні плацдарми в містах, що їх вдалося було захопити українській культурі ще на початку дев'яностих років.
  • По-третє, подальше перебування України (як культури і як цивілізації) у спільному євразійському конгломераті означає лише (і це цілком закономірно і неминуче!) подальше розєвропеювання України, оскільки євразійство — і як ідеологія та історіософія і як геостратегія та реальна геополітична праксеологія), ба навіть і як сам менталітет і сам спосіб життя — є фундаментально антизахідницьким. Тому органічна європеїзація України вкупі із реальною цивілізаційною злукою з євразійським конгломератом є або цілком «шизоїдною», так званою «двохвекторністю» (і на схід, і на захід), або ж безглуздим оксюморонним поєднанням на кшталт «дерев'яного заліза»…

Глибинно-типологічні прикмети євразійства

ІДЕОКРАТІЯ, як домінанта євразійства (як, зрештою, усіх російських досьогочасних суспільних утопій). Звідсіля постійне намагання «згвалтувати» історію та внутрішню органіку саморозвитку суспільства, «спираючись» на якісь метаісторичні схеми, грандіозні ідеї та «величественные предначертания».

ГІПЕРТРОФОВАНИЙ ЕТАТИЗМ. Європейська свідомість була деетатизована ще у добу романтизму, а вартісність особи людської (її внутрішня гідність і самоцінність, її внутрішня свобода і особистісна відповідальність) виразно заартикульована ще у добу Ренесансу та Реформації. Примат державних суперструктур і примат гуртових вартостей над особовими, що залишається посутнім для євразійства, ледве чи може сприяти нормальній інтеграції у європейське життя з його проперсоналістськими орієнтаціями та настановами, з його граничною зредукованістю "керівних " функцій держави.

АНТИОКЦИДЕНТАЛІЗМ. Євразійство вістрям своїм від самого початку (і сьогодні безумовно теж!) спрямоване супроти заходу. Між іншим і широка міжфракційна коаліція в Думі «Анти-НАТО» у самій назві своїй містить лише своєрідну транскрипцію ідеї (і психології!) антизахідництва.

НЕОМЕСІЯНІЗМ. Йдеться насамперед про ще одну версію (після большевицького інтернаціонал-всесвітницького «Кремля-Маяка всего прогрессивного человечества») доктрини філофеєвсько-третьоримського гатунку. Тут досить згадати лише твердження професора Плешакова (завідувача Сектора геостратегії Інституту США і Канади РАН), висловлене, до речі в офіціозі Міністерства закордонних справ Росії — часописі «Международная жизнь»). Цей речник «оновленого євразійства», перефразовуючи Маккіндера (відомого класика модерної геополітичної науки) висуває таку важливу для Москви Формулу: «Кто контролирует Євразию, — тот контролирует мир».*

ГЕГЕМОНІЗМ. Найбільш виразно проявився не тільки у колоніальній війні Москви проти народу Чеченії, але й у безперервних намаганнях легітимізувати своєрідний московський варіант доктрини монро (для східної півкулі). Проголосити трохи чи не увесь євро-азійський континент (за винятком хіба що власне Західної Європи) «сферой исторических интересов России» (чи — в іншому формулюванні — «сферой ответственности России»).

Україна, якщо вона прагнутиме стати нормальною (рівносуб'єктною, - поруч із іншими державами) частиною Європи і європейства, як ширшого культурно-цивілізаційного масиву просто приречена на те, аби твердо і непохитно протистояти Москві за усіма зазначеними вище типологічними параметрами євразїйства. Йдеться насамперед про внутрішню резистентність нашої цивілізації та культури, "чого ще нам дуже і дуже бракує. Нам покищо бракує навіть необхідних попередніх умов вироблення та употужнення своєї власної цивілізації та культури, генератором чого можуть бути тільки міста. Тому вироблення (ба навіть і прищеплювання) свого власного урбанізму (українського урбанізму як цивілізаційно-культурного та лінгвокультурного середовища, як свого власного урбаністичного способу життя, як своєї виразної і стабільної української ідентичности у містах, котра мінімізує і гранично звужує прояви нашого етнокультурного маргіналізму) мусить стати необхідною умо-вою і органічною можливістю нашого справжнього повернення у Європу. Себто добудови Європи на рівні модерної новоукраїнської цивілізації. Ніхто не потребуватиме нас у Європі, ніхто по-справжньому не зацікавиться нами в Європі, якщо самі наші міста не потребуватимуть українських культурних вартостей, якщо тут не буде «попиту» на українство… Якщо саме українство остаточно опиниться знову десь на периферії культурно-цивілізаційних процесів. Якщо українська культура не «оселиться» у великих містах.

Суперечності в мовному контексті — проблема російської мови в Україні;

Література

  • Роман Кісь. ІНТЕГРАЛЬНА ЕТНОКУЛЬТУРОЛОГІЯ І ЦИВІЛІЗАЦІЙНІ ПЕРСПЕКТИВИ УКРАЇНСТВА // Схід. 1997. № 9-10 (16-17).

Коментарі:

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Додаткова інформація