УКРАЇНСЬКИЙ СОКІЛ МІЖ ДВОХГОЛОВИМ ТА БІЛИМ ОРЛОМ...

ОРЕЛСОКІЛ1ДВОХ"Український сокіл  між двохголовим  та білим орлом."

Польський Сейм, майже одноголосно, прийняв резолюцію щодо «геноциду» на Волині. Так польські законодавці оцінили національно-визвольну боротьбу автохтонного українського населення проти польських окупантів, які проводили геноцид та етнічні чистки українців силами «осадників» Польської держави, а потім й Армії Крайової, від початку 20-х років минулого століття. 

воля1Не кажучи вже про абсурдність подібної постановки питання, що до громадянського конфлікту між громадянами Другої Речі Посполитої, який тягнувся від часу загарбання цих українських земель Польщею, звертаємо увагу українців та України на час її прийняття.

СЬОГОДНІ, КОЛИ УКРАЇНА  ВЕДЕ  ВІЙНУ  ПРОТИ  МОСКВИ,  ПОЛЬЩА  ПОДАЛА  РУКУ  НАШОМУ  ВОРОГУ  НА  СХОДІ.

Наша слабкість провокує загарбників. Владімір Путін нещодавно пропонував Варшаві розділити  Україну так, як це колись зробили Юзеф Пілсудский  і Владімір Ленін. Сьогодні, 22.07.2016 року, «Право і справедливість», як і вся Польща, продемонстрували, що заради порозуміння з Москвою, вони готові переступити через трупи Качинського та польських високопосадовців вбитих Путіним. Не випадково  Польща й досі залишає  двері відкритими для Москви, наче вона цього не знає і не розуміє…

Час та обставини прийняття резолюції про «геноцид», говорить нам про те, що Варшава, яка поки  відмовила Москві, пропозицію почула та перший крок до повернення  «Lwowa polskiego miasta» зробила.

Нам треба це зрозуміти та відповідно діяти.

НІХТО  КРІМ  НАС. 

Слава Нації!

Смерть ворогам!

http://una-unso.com

Геннадій Іванущенко

Напевне, польські політики думають, що сьогодні вони досягли результату. Ні. Сьогодні досягла результату спецоперація "Смоленськ-2". Бо знищення еліти розчищує дорогу популістам. Вони й сусіду нашкодять і собі могилу вириють... Вкотре.

Лібералізм по-польськи: чому резолюція про "геноцид" у Варшаві вважається м’якою
Ігор Ісаєв, Варшава, для Європейської правди _ П'ятниця, 22 липня 2016, 18:25
Польський Сейм стоячи і з оплесками ухвалив резолюцію, у якій назвав Волинську трагедію "геноцидом".
З 442 депутатів ніхто не був проти, лише 10 утрималися. Усі десятеро — з опозиції. Це троє депутатів "Громадянської платформи" і семеро з партії "Новочесна".
Проте більшість їхніх партійних колег проголосувала за резолюцію, де події на Волині 1943-45 років називаються "геноцидом", а день його кульмінації, 11 липня, встановлюється державним днем пам’яті жертв цього геноциду.
Дискусія щодо резолюції була занадто, як на Сейм, емоційною.
У середу автор законопроекту від правлячої партії "Право і справедливість" Міхал Дворчик з парламентської трибуни навіть пообіцяв "дати в писок" депутатові опозиції. Не за вимогу пом’якшити формулювання, навпаки: опозиціонер критикував партію влади за високу дипломатичність.
Більшість суперечок Сейму щодо "волинської резолюції" стосувалася якраз того, що документ вважався депутатам занадто м’яким.
Так, перед самим голосуванням за резолюцію один з десятка критиків, Марцін Свєнціцький, запропонував не вживати слово "геноцид". Депутат вказав, що в документі є заклик ексгумувати і гідно поховати жертв, а виходить, що Сейм "дає ляпаса" Україні і через кілька рядків просить допомогти з вшануванням?
— Навіщо в резолюції слово "братовбивчий"? Ви прирівнюєте злочинця до жертви! — виступав після Свєнціцького Юзеф Бринкус з "Кукіз’15".
Депутати прислухалися до останнього: залишили в документі слово "геноцид", проте погодилися видалити фразу "братовбивча боротьба".
Дискусія нагадувала бразильський серіал. Тому що була надто затягнутою, а її герої — переважно передбачуваними.
Зрештою, на це вказували деякі депутати опозиції: вони звинувачували правлячу партію "Право і справедливість", яка має більшість у Сеймі, у поступках перед Києвом.
"Ви цей проект можете прийняти за два дні. Не бійтеся українців!" — закликав ще 6 липня опозиційний депутат Марек Якубяк.
Лібералами, як не дивно, виявилися автори резолюції з "Права і справедливості". Це саме вони звузили хронологічні рамки "геноциду" до 1943-1945 років, а не, як було спочатку, 1939-1945 чи навіть до 1947 року. Це вони вирішили прийняти резолюцію (підзаконний акт), а не закон.
І це, врешті, вони вписали до проекту слова "солідарності з Україною, яка бореться за збереження територіальної цілісності".
Найбільш неочікуваний момент серіалу — це власне дата державного дня пам’яті про жертви.
На початку парламентської дискусії автори проекту наполягали встановити день "мучеництва кресов’ян (тобто поляків, що проживали на східних землях довоєнної Польщі) " на 17 вересня — тобто день агресії СССР на Польщу в 1939 році. У такому випадку Сейм підкреслив би, що трагедія мала місце у важкій для обох народів ситуації.
Опозиція всіляко критикувала правлячих: як це, наші організації "кресов’ян" багато років вшановують пам’ять про Волинську трагедію 11 липня, тобто в день кульмінації в 1943 року, коли, як говорилося, "банди УПА напали одночасно на понад 100 польських сіл".
У такій редакції українці є однозначними злочинцями, а поляки — жертвою.
— Ми вважаємо, що задля довгострокових відносин цей символічний день мучеництва не повинен відзначатися 11 липня, — закликав на початку місяця з парламентської трибуни Ярослав Селлін з міністерства культури Польщі. — Адже цього трагічного епізоду не було б, якби нашу державу не розділили нацистська Німеччина і Радянський Союз. Найкращою датою буде 17 вересня. У цей день мучеництва слід вказати пальцем на головного винуватця трагедії, яким була радянська держава, — наголошував він.
За два тижні партійний колега Селліна, згадуваний уже Міхал Дворчик, не говорив про 17 вересня, проте вказував на українських націоналістів: "Ті, хто скоїв цей злочин, не були чужими. Це були сусіди, які жили з нами під одним небом протягом століть". Більше дискусії в Сеймі щодо дати державного свята не було.
Ще одна причина ухвалення резолюції в її нинішньому вигляді - ця дискусія завела в глухий кут правлячу партію.
Річ у тім, що партія "Право і справедливість" завжди прагнула тримати під своїм крилом політичний мейнстрім від центру і далі до кінця права. Правіше від "Права і справедливості" не могло бути нікого, хіба що якісь одиночні фріки політики.
У "волинській" дискусії праву сторону електорату "Права і справедливості" підбирали всі, кому не ліньки. І не тільки націоналісти типу Роберта Вінніцького, а навіть депутати з досить-таки ліберальної "Новочесної".
"Право і справедливість" потрапило в типову пастку польської влади:
з одного боку, треба послати позитивні сигнали правому електоратові, який вимагав "розплати" за Волинь, з іншого — не порушити баланс відносин з Україною.
Усе ж важливий партнер і один з чільних зовнішньополітичних пріоритетів. Саме цим можна пояснити внесення до резолюції формулювань типу "висловлюємо солідарність з Україною, яка бореться" та вагання "Права і справедливості" у встановленні дати пам’яті "геноциду".
Одночасно з цими ваганнями опозиція критикувала правлячу партію за "колаборацію з Україною" і "зраду кресов’ян".
— Нам говорять, що ми повинні піти на поступки, бо Україна воює з Росією. Україна не воює з Росією! Не во-ю-є! Можете це перевірити, — такі слова сказав з трибуни Сейму депутат Януш Саноцький.
Втім, не можна розглядати цю резолюцію саму по собі. Адже вона є частиною іншого масштабного явища - у польській історичній політиці (а це для нині правлячих один з найважливіших вимірів політики загалом) запанував реваншизм.
За кільканадцять хвилин до прийняття резолюції по Волині польський парламент прийняв присягу нового голови Інституту національної пам’яті Ярослава Шарека. Коли затверджували його кандидатуру, він, на питання про вбивць євреїв у містечку Єдвабне, відповів так: "Виконавцями цього злочину були німці, які використали у механізмі власного терору під примусом групку поляків".
Тим часом Єдвабне є символом вбивства поляками євреїв. Польсько-єврейський діалог, не менш болючий від польсько-українського, зашкутильгав саме з приходом до влади "Права і справедливості".
Нова влада принесла з собою негласну історичну міфологію: поляки — це народ-жертва, а якщо вже й чинив щось злочинне, то винна в цьому чужа пропаганда.
Водночас Варшава відмовилася поділити подібний контекст "народу-жертви" з Києвом.
Адже українські парламентарії надіслали прохання до Сейму спільно вшанувати пам’ять жертв Волинської трагедії. Проте Варшаву це не могло задовольнити: в остаточній резолюції Сейму читаємо, що українці гинули лише тоді, коли рятували поляків, або в "акціях відплати" польських формувань.
А отже, від рук звичайних злочинців українці гинути не могли.
І знову ж таки - що буде далі?
Без сумніву, нинішня "волинська дискусія" в Сеймі — не остання.
Та й не перша подібна резолюція польського парламенту: у липні 2009 р. він уже приймав документ, де антипольську операцію ОУН і УПА в Західній Україні назвав "етнічною чисткою з ознаками геноциду". Як бачимо - сім років тому ця дискусія ще не була настільки гострою, довгою та емоційною.
Емоційність прийшла, коли схожі формулювання Сейм повторив в 70-ту річницю Волинської трагедії в 2013 році. Тоді польські парламентарії навіть привезли до Сейму Вадима Колесніченка, який — не повірите — закликав польських колег засудити УПА і визнати Волинську трагедію "геноцидом".
Три роки тому депутатів від жорсткої позиції стримали тодішній голова уряду Дональд Туск і міністр закордонних справ Радослав Сікорський — тобто фігури, досить сильні на тодішній політичній сцені.
Тепер найбільші теперішні гравці польської політики про Волинь або мовчать, або говорять таким чином, щоб догодити "і вашим, і нашим".
Зокрема, голова "Права і справедливості" Ярослав Качинський, від якого залежить уся партія, а віднедавна — і країна — про Волинську трагедію на початку липня заявив: "Такий злочин, скоєний проти поляків, неможливо забути. Це був геноцид. Та я сподіваюся, що українські герої, які ведуть сьогодні героїчну боротьбу й захищають свій народ, будуть звертатися до подвигу тих праведників-українців, які захищали поляків. Вони в найстрашніший час врятували те, що найголовніше в людині: гідність, співпереживання, все, що робить нас людьми".
Ситуація в польській політиці така, що альтернативою таким заявам можуть стати лише більш радикальні дії.
П’ятнична резолюція польського Сейму — надто сильно з точки зору Києва і надто слабко з точки зору Варшави. Для Києва становище програшне ще й тому, що Україна рідко коли задавала тон у польсько-українському діалозі — зазвичай дії Києва були реактивними і часто запізненими щодо процесів, які мали місце в Польщі.
Волинський геноцид без сумніву повернеться на парламентську трибуну Польщі, і найбільш вірогідно, що в ще більш радикальних формулюваннях.
Києву лишається, з одного боку, більше говорити про злочини (не тільки проти поляків, але й хоча б проти євреїв), але з іншого — формулювати власний порядок денний щодо минулого.
Автор: Ігор Ісаєв,
журналіст, головний редактор
Мультимедійного порталу українців Польщі PROstir.pl

 
 
Подобається
 
Коментувати
 
 

 

Коментарі:

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Додаткова інформація