БРАМА...

брама"Не буду зараз уповідати що почув від Велесової коліжанки. Бо навчила мене правду казати поміж рядків - мудрий зрозуміє, а дурень далі буде лоба в поклоні товкти. Але чим поділюся, то тим, що Львів є непрОстим містом. Мало хто то знає. Останнім таким був певно ще професор Влодко Шаян, з яким ворожка спілкувалася в тім самім помешканню 28 жовтня 1943 року, після чого той утворив організацію "Орден Лицарів Бога Сонця" і повстанський загін імені Перуна..."

Добрався до центру швидко. О 7-й зраня, навіт порозриваний самонемічною сектою Львів ще не дусився корками, а бруківка на Стрийській весело блимала у промінчиках ранкового сонечка.

Стоянка на Валовій у такий час вільна і кинувши автівку навпроти улюбленої цісарської кав'ярні "Локаль", я почимчикував за надісланою мені адресою. Ще й як надісланою! Опівнічна смс була лаконічною: О 7:40 тебе чекають... Далі адреса.
Номер відправника: 666.

Дідькові не пасує відмовляти, подумав я собі і рівнюнько в 7:40 припинив витанцьовувати під брамою на Ринку та пхнув важкі двері до середини. В напівтемнім коридорі пахло цвіллю і троха сіркою. Зліва покручені сходи йшли догори, справа жовтою зміюкою по брудно-сірій, облупленій стіні повзла газова труба, а над головою павуком висіло склепіння. Мені потрібно було вийти в подвір'я і скрутивши вліво-вправо, прочинивши важку ковану решітку, я потрапив у довгий коридор, з погриженими часом і пліснявою стінами, який закінчувався ще однією, дерев'яною, брамою.

Причинена брама раптово відхилилася, як від перетягу, і в очі вдарило неприродно яскраве світло, як у лямпи на столі слідчого, коли він її направляє тобі в очі. Десь в голові почув тихий старечий голос - йди просто. Ну, нема на то ради. Та й чого боятися здоровому хлопу сонячного ранку на площі Ринок?
То ж хоробро (а таки мурашки бігали по спині) вступив у ту браму і опинився у звиклім центровім подвір'ю. Сліпуче світло десь щезло і кілька секунд очі звикали до доволі просторого подвір'я-колодязя. Але, на відміну від брудного склепінчатого входу та пліснявого коридору, то затиснуте чотирма стінами подвір'я було чепурним і затишним, тільки на другім поверсі праворуч висіли на шнурках якісь дивні майтки й калісони, такого фасону який носила ще моя бабця. Куди йти далі було зрозуміло, бо якраз навпроти брами, обернувся - вона вже зачинилася, були прочинені двері, за якими блимало щось подібне на свічку.

- Заходь, - підтвердив той самий голос моє припущення, але вже не в моїй голові, а з-за дверей. Блимала таки свічка, у бронзОвім на вигляд, антикварнім підсвічнику, що стояв на круглім століку, за яким на бамбетлю сиділа дуже старша пані, схожа на мою прабабцю-ворожку. На зморшкуватім та потемнілім як перґамент обличчі світилися очі. Власне світилися, якоюсь дивною молодечою енергією. Світилися так, жи почув' ім себе як на рентгені.
- Не дивуйся, 666 - це не дідько, то ваші попи та конспірологи зробили з числа Велеса знак Антихриста, - випередила моє запитання ворожка (так собі її назвав).
- Сідай, - наказала, тицьнувши довгим кістлявим пальцем на крісло навпроти себе.
- Сідай і слухай, Юрко, бо ти пишеш багато правди непотрібної, а багато потрібної замовчуєш. Нє, ти її знаєш, але лінишся і боїшся. Лінишся, бо маєш троха вийти зі звиклого світу і побути сам з собою, а то завше страшно. Бо хто ж нас не без гріха, - тут пані ворожка усміхнулася і, певно то мені здалося, підморгнула...

Не буду зараз уповідати що почув від Велесової коліжанки. Бо навчила мене правду казати поміж рядків - мудрий зрозуміє, а дурень далі буде лоба в поклоні товкти. Але чим поділюся, то тим, що Львів є непрОстим містом. Мало хто то знає. Останнім таким був певно ще професор Влодко Шаян, з яким ворожка спілкувалася в тім самім помешканню 28 жовтня 1943 року, після чого той утворив організацію "Орден Лицарів Бога Сонця" і повстанський загін імені Перуна...

Ну, видите, вже вам багато сказав. Хто розуміє той почує.

А мій визіт закінчився рівно за 66,6 хвилини.
- Час, Юрко. Бо брама ся відкриває рідко й не надовго, - сказала на прощання ворожка. - З Богом!
- І Ви будьте здорові, - вклонився і неозираючись попрямував до брами. Та чемно отворилася, за синою знову увімкнулася та ментовська лампа і мене хтось ніби попхав у спину...
Примружившись на площі Ринок від сонячного світла, згадав, що виклав у ворожки на столику свій старий телєфон, на який дуже зрідка телефонують ті, кого роками не видів. Ну, то ж не спеціально, подумав я і повернув назад. Брама мене вже не сліпила, але подвір'я було іншим - таким самим обшарпаним як і прохід до нього. Двері до помешкання ворожки були замуровані, а на другім повЕрсі, на такім самім шнУрку, замість дивної ретро-білизни висіли смужками цілком сучасні жіночі майтечки...

Чекаю, може тепер зателєфонують з мого номеру, або хоч надішлють смс...

Yuriy Sytnyk

Коментарі:

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Додаткова інформація