РУКИ БОГА - САКРАЛЬНИЙ СИМВОЛ ПРАЩУРІВ

Сакральний знак був відкритий у 1936 році археологами філії Лодзького Музею Етнографії (http://www.maie.lodz.pl/) в гміні Бяле, Лодзького воєводства. В одній із гробниць знайшли погребальну (поховальну) глиняну вазу, в якій окрім спалених кісток також виявили: голки, ножі, застібки, підвіски, кістковий гребінь тощо. Посудину прикрашали вигравірувані білою пастою різноманітні геометричні фігури, зображення людей, вершників та тварин, а також вищезгаданий загадковий хрест зі свастиками.


Дана пам’ятка датується III-IV століттями і відноситься до пшеворської культури (залізний вік), що являла собою союз праслав’ян і кельтів. Ареал розповсюдження пшеворської культури: верхів'я ріки Одра (Сілезія), горішня і середня Вісла (Мала і Велика Польща), Південна Лемківщина, українське Закарпаття і Мармарощина, Галичина. Свою назву культура отримала від м. Пшеворська Жешувського воєводства в Польщі, поблизу якого в с. Гаць в 1904-1905 рр. був досліджений перший великий могильник цієї культури.


За часи німецької окупації символ викликав неабиякий інтерес у нацистів. Знахідка активно експонувалась в пропагандистських та ідеологічних цілях Третього Райху. Фотографії погребальної посудини, її малюнки з коментарями були поміщені у щоденних газетах, наукових журналах, листівках та плакатах. На її основі були спроектовані деякі німецькі герби. У 1945 році, після втечі німецьких окупантів, загадкова посудина разом з іншими унікальними пам'ятками безслідно зникла. Сьогодні в Музеї Етнографії міста Лодз залишилась тільки її гіпсова копія.

 

Символ являє собою ідеограму є у вигляді рівностороннього хреста - Вселенська Вісь (Axis Mundi) або скелет Божественного Організму, символ світобудови, напрямлений на чотири сторони світу, де кожна сторона відповідає одній із стихій, першооснові буття - Вогонь, Повітря, Вода або Земля, та закінчується своєрідними гребнями у вигляді п'яти продовжень – променів, чи то «пальців». Деякі історики вважають, що ці продовження - атрибути Бога грому, блискавиці Індри-Перуна, інші – промені Ярила або Хорса - Сварожича, треті – чотирьохсторонній лик Святовида. На нашу думку – усі версії правильні і логічні, а ці закінчення можуть бути ще й гілками Дерева Роду. Нижні – символізують минуле, коріння Роду, Наву (підземний світ); верхні – майбутнє, зв'язок з Правою і Богами, політ душі в Рай (Ирій); гілки по праву і ліву сторони - руки Бога-Творця-Вседержителя. Між раменами хреста вмальовані протилежно напрямлені одна до одної свасті («сва-з-тя» - святість з тобою) – то небесні плоди Дерева Роду, Сонце і Місяць (чоловік і жінка), що рухаються у просторі і часі навколо Центру-Опори (Творця).

Усі елементи ідеограми вписані у Коло, що являє собою Вічність і Нескінченність. Як бачимо, це не просто символ, а глибоко продумана концепція Бога.

 

 


З V ст. н. е., коли християни прибрали собі хрест, як символ їхньої віри, знак почав розвиватися в різних формах. Старі конструкції були спотворені і замінені новими інтерпретаціями та доповненнями. Так виник дуже схожий за своєю формою Єрусалимський хрест, який католики використовують досі.

Рідновірам цей знак відкрився тільки на початку 90-х років ХХ століття, під назвою «Руки Бога» (Ręce Boga, Hands of God). Першим таку інтерпретацію запропонував польський публіцист, актор і режисер Лех Стефанскі (Lech Emfazy Stefański), опубліковавши її в 1993 році у виданні «Оракл слов'янський» та в статуті Польського Костьолу громад Рідної Віри. У 2009 році "Руки Бога" був офіційно зареєстрований у Польщі як один із давньослав’янських язичницьких символів.

ПШЕВОРСЬКА КУЛЬТУРА

Близько 400 р. до н.е. починається потужна експансія кельтів. У процесі розселення кельти легко змішувалися з місцевим населенням, поширюючи латенську культуру (залізобробка, металургія). У II ст. до н.е. група кельтів перетнула Судети і осіла в Сілезії, інша група, подолавши Карпати, розселилася у верхів’ях Вісли і Бескидах, серед проживаючого тут праслав'янського, індоєвропейського населення (білі срби і хорвати). Так почався період активної кельто-праслав'янської взаємодії, який залишив помітний слід в історії, культурі та мові наших Предків, започаткувавши пшеворську культуру.

Давньоруський літописець Нестор у своїй «Повісті временних літ» свідчить:

«По довгих же часах сіли слов'яни по Дунаєві, де єсть нині Угорська земля і Болгарська. Од тих слов'ян розійшлися вони по землі і прозвалися іменами своїми, [од того] де сіли, на котрому місці. Ті, що, прийшовши, сіли по річці на ймення Морава, і прозвалися моравами, а другі чехами назвалися. А се — ті самі слов'яни: білі хорвати, серби і хорутани. Коли ж волохи найшли на слов'ян на дунайських і осіли між них, і чинили їм насильство, то слов'яни ті, прийшовши, сіли на Віслі і прозвалися ляхами. А від тих ляхів [пішли одні що] прозвалися полянами, другі ляхи [прозвалися] лютичами, інші — мазовшанами, ще інші — поморянами. Так само й ті ж слов'яни, прийшовши, сіли по Дніпру і назвалися полянами, а інші — деревлянами, бо осіли в лісах; а другі сіли межи Прип'яттю і Двіною і називалися дреговичами; а інші сіли на Двіні і називалися полочанами — од річки, яка впадав в Двіну і має назву Полота; од сеї [річки] вони прозвалися полочанами. Слов'яни ж, [що] сіли довкола озера Ільменя, прозвалися своїм іменем — [словенами]; і зробили вони город, і назвали його Новгородом. А другі ж сіли на Десні, і по Сейму, і по Сулі і назвалися сіверянами. І так розійшовся слов'янський народ, а від його [імені] й дістали [свою] назву слов'янські письмена».

Кінець пшеворської культури припадає на період великого переселення народів, що знаменував початок загального регресу культур та їх побуту.

На території України найбільші поселення пшеворської культури були розкопані археологами у с. Підріжжя на р. Стохід, с. Комарно на р. Верещиці, с. Підберезці Львівської області. В околицях села Добростани, де народився засновник Рідної Віри в Україні Володимир Шаян, також був виявлений могильник пшеворської культури перших століть н. е. На Волині пшеворські племена пізньолатенського часу сусідили з зарубинецькими, в Подністров'ї - з дако-фракійськими племенами. Ряд одиничних пшеворських поховань або їх груп зафіксований на Поділлі, Буковині, Закарпатті.

Пшеворські елементи часто зустрічаються в пам'ятках черняхівської культури. Чимало істориків порівнюють їх і вважають етнотворчими для слав'янських племен.

Коментарі:

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Додаткова інформація