З ІМЕНИНАМИ, ЮРКИ! - ДЕЩО ПРО ЮРІЯ

ярВ 2006р., до відзначення 750-річчя нашого міста, галерея “Равлик” провела виставку, присвячену Юрію. Крім творів сучасних художників, були представлені дописи про українську обрядовість та фолькльористику до дня Юрія, а також ікони 18-19 ст. із збірок львівських колекціонерів, зображення Юрія на львівських будівлях, деякі артефакти із музейних колекцій. З того часу я потрохи накопичував матеріали, готуючи книгу в честь свого покровителя.
Сьогодні я хочу дечим поділитися .
Представлю спочатку три зображення, про які знають лише спеціалісти, приблизно з одного періоду - початок 17 ст.
Усипальниця родини львівського купця, вихідця з Угорщини Юрія (Георга, Дьердя) Боїма містить три зображення: зовнішній, відомий більшості барельєф, скульптуру всередині зверху над входом та малюнок пішого воїна, що поборює змія, на внутрішній стороні правих дверцят (пдпис — св. Іржі латинкою).

В Успенській (Руській) церкві в одному з метопів дорійського фризу -Юрій на коні зі списом проти змія.
Малознана церковця св. Трійці на Сихові має унікальний монохромний іконопис просто на брусах дерева стін, де відображені три піших воїни — Федір, Георгій та Дмитрій зі щитами та списами.
Я не повторюватиму різні варанти легенд про св. Георгія - важливо, що міф про боротьбу зі змієм вкрадено церквою, як багато інших історій (про це — дещо пізніше).
Насправді, структурне міфотворче ядро про боротьбу зі змієм (драконом) є присутнім — і можна сказати, характеристичним принаймні для всіх індоєвропейських народів. В грецькій ойкумені Аполон першим вчинком в Дельфі поборює змію; в Рігведах бог Індра вбиває демона Врітру, а бог Вішну спирається на змію Анату; в антиподному зв*язку перебувають в скандинавському епосі Сігурд та змій Регіна, змія бурі Мідгард тримає в своїх обіймах світ, бог Локі та (його син, котрого він вбиває!) змій Йормукганд; в єгипетській міфології бог Ра бореться зі змієм Апап, якого намовила Ізіс; в Китаї небесний Дракон є уособленням імператорського дому.
В українському фольклорі Змій не просто поєднує Землю та Небо, але й через перемогу Сина людського — воїна і своєю смертю породжує нове життя. Дослідники сходяться в тому, що час виникнення цієї дихотомії — 3-2 тисячеліття до н.е., час зародження після занепаду Трипільської культури та розповсюдження по Евразії праіндоєвропейської сім*ї. Я веду мову про спалах ментально та культурно пов*язаних між собою цивілізацій Шумеру, Вавілону, Хеттів, Крітсько-Мікейської культури, Єгипту, Індії, айнів (Японія).
І якщо спочатку це була статична дуальність в інтерпретаціях життя-смерті, добра-зла, світла-темряви, вогню-води, то потроху землеробські соціуми доходили до філософських узагальнень динаміки безперервних перетворень та пов*язань цих протилежних понять. Це породжувалося календарною циклічністю життєвих процесів народження, розквіту, занепаду і смерті — і необхідністю кожного елемента для безперервного процесу життя. Зауважте, наскільки разюче це відрізняється від примітивних штучних релігій смерті (як кінцевого акту буття) - християнства та мусульманства!
Простежимо в контексті Юрія по історії України, розділяючи нашарування різних періодів та переплетінь всеможливих впливів, ключові етапи розвитку.
Отож, зображення змій зустрічається на території сучасної України, починаючи з пізнього палеоліту (40-35тис. років тому) - т.зв. “мізинські браслети”, далі — в матеріалах неолітичних культур ( Закарпаття та інших), і нарешті досягають розквіту у Трипільській культурі: на кераміці деяких поселень символіка змії досягає 45% усіх знаків! Хочу відмітити тут зображення подвійних переплетених змій (вужів) на керамічних трипільських хатках: щойно через декілька тисячеліть древні китайці назвуть це символами Інь та Янь! Відомі глиняні скульптурки жінок — символів плодючості, оповитих зміями. В українській орнаментиці, зокрема на вишивках та писанках, змії -вужі (а в фольклорних поясненнях дуже часто водяні символи) займають суттєве місце: їх зображають між корінням Родового (Світового, Рай-)дерева, тобто там, куди пішли предки; писанки з вужами клали у вулик для покращення медозбору; рушники та сорочки (для захисту та при творенні нової сім*ї) мали різноманітні змієвидні зображення; в рушниках та писанках представлені різноманітні зигзаги, меандри,хвилі, безконечники, пилки, кривульки, хмелики, юрки(!). Зустрічаються на писанках солярні знаки — свастики із змій, в чому ми бачимо традиційне єднання двох пов*язаних протилежностей, як з часом розщеплюються та розвиваються самостійно. І якщо вказана символіка Змії прив*язується до води, жіночого начала, то дуальний зміст -це сонце, вогонь, мужчина.
В подальшому сполучення “Святий Юрій” я вживатиму без прив*язки до християнської інтерпретації. На Юрія — а це свято завершувало період відзначування Нового року, тобто весняного рівнодення та відродження природи, починаючи від Великодня (день св. Георгія - Егорія-Юрія в святцях — це всього лиш фіксація результату бандитського захоплення та духовного згвалтування) можна виділити наступну обрядовість.
Первісно -тотемний ритуалізм, пов*язаний з вовком. Культ воїна-вовка зустрічається по всій Європі: в германських, кельтських племенах; в Римі вовк — священна тварина бога війни Марса; ініціація молодого воїна в давніх індоєвропейців проходила в  організаціях, схожих на вовчі зграї, а результатом було вручення бойового пояса - на Україні відомий з часів кімерійців (5 тис. років тому). Чисельні перекази про перевертнів, вовкулак в епосах різних народів (в Русі про це декілька раз відмічено в “ Слово о полку Ігоревім”) основані на цьому грунті. В Україні найбільше поширення культу вовка було на Поліссі. Володарем над вовками був якраз святий Юрій — і свідчення цьго поширені по всій Україні ( в цей день “ Юрій вовків пасе, вовки -пси св Юрія” тощо).
-Багато різних звичаїв пов*язано з головною господарською функцією святого -захистом худоби і майна: прикрашання голів вінками, вигін громадської худоби на пасовища, проганяння худоби через ватру, запалену біля хати і посипання попелом навколо садиби для захисту від злих сил, та інше. Із захопленням викладу тут опис запалювання живої ватри гуцулами на початок літнього випасу, наведений польським співцем Гуцульщини С. Вінценсом у його “На високій полонині”. Отже, головну живу ватру (яка мала горіти , не допускаючи гаснення, весь час літнього перебування ), запалювали прадавнім способом, добуваючи вогонь тертям! Я навіть не уявляю, з якої старовини збережено цей релікт вогнепоклонництва.
-Етнографи описують також ряд замовлянь проти укусу гадюк (Білорусь, Полісся, Карпати) із звертанням саме до св. Юрія (пам*ятаєте про бінарність?)
- Окремо слід виділити величезний пласт найпоширенішого в Україні юріївського обрядодійства “ходіння в жито”, де (як про це писав К. Кутельмах на жаль, вже покійний та інші українські етнографи), поєднані аграрні, поминальні та весільно-еротичні мотиви. В усіх випадках є два істотні моменти: трапезу в полі з вживанням страв попередніх святкувань (іноді деякі писанки були помальовані на зелено) та закопуванням частини їжі для предків, і обов*язкове качання по ріллі — зазвичай удвох. Це буйство відвертого еротизму мало глибоке коріння. Вважалося, що завдяки такому качанню, в якому неодмінно та широко брала участь молодь, добре родитиме жито. Подібний обряд виходу в поле описував мені мій тесть, родом із Рівненської області.
Я ще раз хочу підкреслити, як природньо об*єднувалися в цьому обряді смерть і життя, предки і живі, минуле та майбутнє. Мабуть через таку життєвість відомий український монах-полеміст Йоан Вишенський з чисто християнським чоловіколюбієм обливав його брудом: “...празник диявольський, на поле ізшедших сатані офіру танцями і скоками чинити”. Зрештою, перші богослови на теренах Русі не визнавали змієборчих ідей канонічними і намагалися всіляко витіснити їх з житійних оповідей про св. Георгія. Про це красномовно свідчить перелік так званих “відречених”, тобто заборонених книг (М.Тіхонравов “Памятники отреченной литературы”), до яких церква невипадково залучила житіє св. Георгія. Лише згодом, не маючи змоги викоренити образ змія з іконографічних зображень та агіографічної літератури, християнське богослов’я змирилося з ним, надаючи йому негативного забарвлення і переосмислюючи як начебто символ гріха і язичництва.
- Тут буде доречним коротко описати генезу повстання змієборчої частини міфу про св. Георгія. Адже спочатку, кілька століть, як і зі всіма іншими християнськими святими, вихвалювалось мучеництво в стійкісті у вірі (відомий прийом гіперполізації труднощів).
Водночас, у Візантії був поширений народний епос про легендарного воїна Дігеніса — Акрітіса, в образі якого прославлялись “малоазіатські Донати-охоронці кордонів імперії, які ведуть безперервну боротьбу з мусульманами і з апелатами-розбійниками" (М. Левченко, Історія Візантії, М.-Л., 1940). У сцені боротьби з драконом дія відбувається в розкішному саду. Кохана Дігеніса здійснює обмивання у струмку, коли на неї нападає спокусник. Дігеніс бачить триголового хвостатого дракона, земля здригається від ударів його хвоста. Але герой безстрашно кидається на дракона і з розмаху відсікає йому голову.
Поема про Дігеніса-Акрітіса говорить про те, як стійко тримався в народному середовищі Візантії античний ідеал доблесті і краси, - але, і найважливіше для нас — про нехристиянське, елліністичне походження змієборства! Тому і не признавали це богослови. З часом, враховуючи саме важливість боротьби з мусульманством для діяльності держави Візантії, значимість військової героізації ставала все більшою і для церкви і для влади. В результаті св. Георгій став покровителем у 8-9ст. імператорів, а потому, після родичання, - і київських князів (але, без змієборства!).
На захід Європи знову ж таки, св. Георг як воїн — мученик та проповідник поширився в період хрестових походів. Ясно, що ( приклади за А. Невзоровим) св. Сімеон, котрий свідомо розводив червів у виразках свого тіла, натираючись власним калом, св. Анжела, яка регулярно припікала собі горілим поліном вагіну, аби позбутися “вогню сладострастія”, чи отець Орегон, що публічно відрізав собі пеніс во імя царствія небесного - не годилися для надихання воїнства!
- Дослідниця фольклорного образу Юрія Г. Василькевич : ”Спільною для уснословесних образів Юрія і змія є також життєдайна функція. Так, у народі Юрія вважають подателем життя і навіть творцем світу. За народним повір’ям, “Юрій робить для землі, щоб вона була родючою, для худоби, щоб поправлялась, для звірів, щоб розплоджувались, природи, щоб усе гарно розвивалось”. А гуцулки ще донедавна зверталися до св. Юрія з проханням обдарувати їхніх чоловіків любовною пристрастю: “Юрію пресвятий, дихни на мого (ім’я чоловіка – Г.В.), най буде в него сила як в ногах, так і в руках, як в голові, так і в плечах, і в тому, що діти чинити”. Цікаво, що подібну молитву промовляли жінки пруссів, адресуючи її священному вужеві, якого утримували в дуплі спорохнявілого дерева. А на Поліссі ще й досі побутує легенда про те, як змій, проникнувши в лоно сплячої дівчини, запліднює її. До слова, люди вважають себе нащадками цієї пари. Таким чином, в індоєвропейській культурі в період розвитку землеробства змій, що символізував підземні води, був втіленням бога родючості.
Зіставлення українських замовлянь із білоруськими виявляє спільні зовнішні ознаки й атрибутику св. Юрія та Ярила – біле вбрання, білий кінь, зброя тощо.
Їхав Юрій на білому коні –
Білі губи, білі зуби –
Сам білий, у біле одягся,
Білим підперезався...
Також об’єднує Юрія та Ярила їхня спільна функція – життєдайність. Народнопісенне бачення Юрія повністю співпадає з живописним образом Ярила-творця у білоруській поезії:
Валачывся Ярыло
Па усему свету,
Полю жыто радзив,
А гдзе же он ни зырне,
Людзям дзеци пладзив.
А гдзе ж он нагою,
Там жито капою,
Там колас зацьвице.

Показово, що слов’янські слова з коренем яр і юр мають спільні значення – “весняний”, “молодий”, “зелений”, “голосний”, “пристрасний” “.
Я приведу ще, на підтвердження тотожності різних фонетичних форм одного і того ж древнього імені, текст стародавньої веснянки:
Та Урай мати кличе:
-Та подай, матко, ключі відімкнути небо,
Відімкнути небо — випустити росу,
Випустити росу — дівоцьку красу...
Та Урай матку кличе:
-Та подай, матко, ключі відімкнути небо,
Випустити росу — парубоцьку красу...

Бог сонця словян Святовит (часто Світовид, Ярило, іноді Білобог — різні назви традиційно для всіх культів та релігій відображають різні функції, приписувані різним іпостасям бога), уособлюючи світле,
чоловіче, вогненно-сонячне начало, безперервно воює з темними, злими силами. Ось свідчення Саксона Граматика, датського хроніста:
“ В святилищі стояла велика статуя бога з чотирма головами на чотирьох шиях. Неподалік статуї було сідло і узду Святовитового коня, на стіні висів меч велетенських розмірів із срібними прикрасами. Кожен житель, муж чи жінка, складав монету, віддавали також третю частину всякої здобичі. В скринях святилища можна було бачити багато золота, дарів від поодиноких людей і від общин, бо вся Словянщина складала данину Святовитові. Навіть сусідні володарі посилали туди дари, як між іншими король датчан Свенон. При святилищі був кінь, як молоко білий; тільки верховний віщун міг його кормити і на нім їздити. Словяни вірили, на тім коні Святовит веде війну зі своїми ворогами.”
Підсумовуючи, процитую Г. Василькевич: “Як бачимо, житіє християнського св. Георгія на слов’янському ґрунті зіткнулося з могутнім культом дохристиянського бога-творця, бога тисячолітньої давності, який вже на час прийняття християнства мав синтетичну подобу. Внаслідок поєднання прадавніх і християнських вірувань виник синкретичний образ св. Юрія, в якому яскраво домінує дохристиянський світогляд наших предків” .
Ось такі трансформації, взаємопов*язання та тяглість в генезі образу Юрія мені захотілося викласти — в дарунок Юріям, їх близьким та друзям. А Юркам бажаю мати силу від нашої землі, бути лицарями та охоронцями, і у вічній боротьбі-єднанні зі зміями любити жінок (і не тільки на житі). Добра нам!

яр1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

яр3

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

яр4

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

яр4

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

П.С. Світлини: 1- Боїми, 2 – Успенська церква, 3 –сихівська церква св. Трійці, 4, 5 трипільська кераміка (фото подаровані музеєм Трипілля), 6 – авт.. І. Шведа, живопис, 7 – Василь Огородник та Володимир Герасим (зверніть увагу на дві голови -2006р. –мистецьке провидження!). Крім трипільських –фото автора.

Юрко Гайда

Коментарі:

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Додаткова інформація