МАТИ - ПТИЦЯ

Птах - один з найулюбленіших та найпоширеніших образів у давньоукраїнській міфології та прикладному мистецтві, які, в свою чергу, виплекались на основі стародавніх вірувань та світобачення наших Пращурів. За однією з ранніх космогонічних легенд, світ виник так: по первозданному морі плавала Пташка; пірнувши на дно, вона дістала грудочку землі, з якої і утворилася Земля та все живе на ній.


 

Першоптах-Творець Світу возвеличується в багатьох давньоукраїнських піснях:

 

"Ой як се було з початку Світа. Боже наш!

Як не було Неба, ні Землі.

Лишень було синєє море (їдна водонька).

Серед моря їдне деревенько (зелений явір, три дубочки).

На тім деревеньку три голубоньки (сокіл, соколи)

Радоньку радять, як світ сновати.

Спустимося на дно моря,

Виберімо синього каменця, жовтого (золотого) каменця (піску).

Синій камінець - синєє Небо.

Жовтий каменець - жовта (чорна) Земля, світле Сонейко, ясен Місячик і Звіздойки".

 

У відомому давньоукраїнському творі "Велесова книга" - збірці унікальних пам'яток, які складались усно протягом І тис. до н. е. та приблизно до 80-х рр. ІХ ст. н.е., коли вони були записані, про створення світу говориться так:


"Се бо Дажбо створив нам Яйце,
що є світ-зоря, яка нам сяє.
І в тій Безодні повісив Дажбо Землю нашу.
Аби тая удержана була -
так се душі пращурів суть.
І ті світять зорями нам од Іру." (1)


Багато разів у книзі мовиться про священну птицю, яку наші пращури називали матір'ю. Це свідчить, що таке вірування могло сформуватись ще за часів матріархату. Мати-Птиця була тотемом роду, його захисницею, посланницею сонця. Народи, тотемами яких були птахи, були і найбільшими сонцепоклонниками, до сонця вони уподібнювали і своїх птахів-покровителів:


"Б'є крилами Мати-Птиця і співає пісню до січі.
А та птиця - зоря сонця,
і та від нього і була ним." (7є).


З тексту цього твору, який чудом дійшов до нас, можна здогадатись, що цим загадковим сакральним птахом був лелека. Дослідженнями українських учених, зокрема Бориса Яценка, який доклав багато зусиль до упорядкування та перекладу "Велесової книги" (Київ, 2001), доведено, що вона була написана на Поліссі, де з глибокої давнини лелека особливо обожнювався. Поліщуки і досі називають його людськими іменами, що свідчить про надзвичайну повагу до цього птаха. З книги можна дізнатися, якою великою святинею був для наших пращурів образ Матері-Птиці. До неї звертались у хвилини небезпеки і торжества, вона приносила вогонь до поселень, вважалась захисницею людського вогнища, співала славу переможцям, закликала до захисту від ворогів; вірили також, що після смерті вона перенесе людські душі до раю. Для прикладу можна навести такі рядки:


"Тут бо прилетіла до нас птиця божеська і сказала:
"Відійдіть на північ." (6а).
"І Мати співала, тая красная птиця,
яка несла пращурам нашим огінь для домівок їхніх" (7б)."
"Се бо Сварга (небо) кличе нас, і йдемо до неї.
Ідемо, бо Мати наша співає пісню ратну,
і мусимо стати послухати її..." (7г).
".Мати б'є крилами про труди ратні і славу воїнам" (7д).
"Се мовить Птиця-Мати до нас,
аби ми підняли мечі на захист свій і її.
Се б'є крилами о землю і порох підіймає до небес.
А се бо впала на землю і се б'є о неї, ніби страшиться за нас" (23).
"Мати-Слава обрала нас співати про перемогу над ворогами, і тому віримо,
бо те слово про Птицю Вишню, що в небесну порость летіла од нас" (24в).
"...Птиця-Мати славу рече на нас
і молить нас про те, щоб отцівську славу зберегли..." (21).


Засвідчені "Велесовою книгою" відомості про Матір-Птицю представляють для нас особливий інтерес. Вони можуть послужити додатковим підтвердженням історичної гіпотези про те, що в прадавні часи одна з самоназв нашого народу була "ЛЕЛЕГИ".

 

Отже, лелека зіграв винятково важливу роль у формуванні світобачення праукраїнців. І незважаючи на плин часу та наше забуття, все ж в народі збереглося відношення до лелеки, як до священного птаха. Лелека білий (Ciconia alba) влаштовує своє гніздо близько осель людини. Його відомі назви: чорногуз, бусел, бусля, бузько, боцян. Лелека чорний ( Ciconia nіgra ) - в болотистих місцевостях, подалі від людини. За повір'ям, село, в якому є хоч одне гніздо лелеки, вважається застрахованим від "великої тучі з бурею", а двір, що вподобали лелеки, - щасливим. Та й сам птах для гнізда обирає собі хату спокійну й побожну. Не тільки розорити гніздо лелек - великий гріх, а навіть полохати їх. За розорення гнізда лелека мститься тим, що приносить вогняну головешку й підпалює хату.

 

На зиму лелеки летять в Ірій, а на весну неодмінно вертаються до свого дому, до свого гнізда. В народі кажуть: "Прилетів лелека - весну приніс здалека". А ще існує прадавнє повір'я, що лелеки відносять в Ірій (Рай) душі померлих Предків, а вертаючись назад, приносять дітей, тому весною їх з нетерпінням чекають. Колись місяць квітень навіть називали "лелечником". Цікаво, що в угорській мові знаходимо співзвучне слово "lélek" - душа, котре пояснює наше слово "лелека" і підтверджує давні космогонічні уявлення праукраїнців. В перекладі з китайської мови назва нашої країни є "Божа країна", або " Країна Птаха". Тепер стає зрозумілим, чому в давніх писемних пам'ятках наші Пращури так наполегливо називали себе "божими". По прийняттю християнства вони з особливою шаною сприйняли образ Матері Божої, яка стала нашою Покровою, Захисницею, Орантою з широко розпростертими руками-крилами - оберегами, безумовно, в ній вони бачили і свою Матір-Птицю. З тих пір Україна стала домом Матері Божої.


Як бачимо, зовсім не випадково, білий Лелека - Мати-Птиця тисячоліттями опікував наш народ і є одним із символів України.
Що стосується інших птахів-тотемів, то про них залишилось чимало давньоукраїнських легенд так званого пташиного епосу. Один із таких птахів - Першоптах-Сокіл, у якого, згідно з легендою, перевтілювався бог Род. Сокіл також був символом сили, захисту, державності. Особливе поширення цей тотем мав на Чернігівщині та Сіверщині. Одна з давніх легенд про Сокола навіть знайшла своє мистецьке відображення на срібному обрамленні великого туриного рога з княжого кургану Чорна Могила в Чернігові. В сцені показано, як Віщий Птах Сокіл відбиває від себе "замовлені стріли" і вони летять на Птаха Півня (Кощія) та вбивають його, цим самим Сокіл допомагає молодому воїну і дівчині, яку намагався забрати Птах Півень. Звичайно, подібних досконалих декоративно-прикладних творів, що прославляли Віщого Сокола, було багато. Не випадковим було його зображення на нарізному камені Борисоглібського собору в Чернігові (ХІІ ст.) та на різноманітних речах і прикрасах. Птах Сокіл також зберігся в гербі м. Чернігова. До цього слід додати, що у відомій давньоукраїнській пам'ятці ХІІ ст. "Слові о полку Ігоревім", в якій розповідається про похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на половців у 1185р., близько 50 разів згадуються птахи. Та це і не дивно для такого благодатного мисливського краю, в якому всі сторони життя пташиного світу знали досконало, тому в творі так багато образних порівнянь людей з різними птахами, але, знову ж таки, особлива роль відведена соколам. За прадавніми звичаями князів називано "соколами", а князівський рід - "соколиним гніздом", наприклад: "Ольгове хоробро гніздо далеко залетіло", "се бо два сокола злетіло з отня стола злата", "далеко зайде сокіл , птахів б'ючи", "сокіл до гнізда летить", "опутаємо сокольця красною дівицею" і т. п.


Багато легенд та повір'їв про пташок є плодом простої спостережливості народу: взагалі всі не хижі птахи є символами добра та працьовитості. Особливо шанують ластівку, якщо вона в'є гніздечко під чиєюсь оселею, то це передвіщає щастя тій родині, розоряти гніздо ластівки - гріх. Повагою користуються також соловей, лебідь, голуб, чайка, журавель, про яких в народі складено багато переказів, казок, пісень. Майже всі ці птахи є символами подружньої вірності та любові. Окрім того, голуб, за християнською вірою, символізує Святий Дух. Ластівка та чайка вважаються символами материнського побивання за дітьми. Не випадково гетьман Іван Мазепа, в тяжкий для України час, написав пісню, в якій порівняв її з образом чайки, що "вивела чаєняток при битій дорозі". З усіх птахів зозуля є однією з найпророчіших, бо віщує весну. Також скрізь на Україні заведено в народі питати зозулю, коли хтось уперше почує її кування, скільки років він проживе. За поведінкою пташок наші пращури завбачали погоду, навіть розробили особливий пташиний календар. Давнє тотенімічне минуле та любов до пташиного світу виразилось і в тому, що майже всі відомі в народі птахи знайшли своє відображення в прикладному мистецтві, особливо це стосується епохи Київської Русі. В більшості художніх творів того часу зображені птахи. Їх знаходимо на фресках, які прикрашають стіни древніх соборів, на предметах побуту, на численних ювелірних прикрасах, на гербах, в оздобленні давніх писемних пам'яток, на вишивках та ін.

 


Назви птахів знаходимо в багатьох топонімах, що і до сьогоднішнього часу збереглися на карті України. Наприклад: Буслівка, Бусък, Бусовно, Воробіїн, Воронків, Ворониця, Галич, р. Галка, Галиця, Галки, Гайсин, Гайворон, Гоголь, Голубівка, Голубятин, р. Гуска, Гусавка, Гусачівка, Дрозди, Дроздівка, Дятлик, Журавка, Журавушка, Журавлиха, Зозулі, Куликівка, Лебедівка, Лебедин, р. Либідь, Орли, Орлівець, Орловище, Півні, Селезень, Синиці, Соколи, Сокаль, Соколівка, Сокольча, Сорочинці, Сорочий Брід, р. Стрижень, р. Тетерів, Тетерів, Тетерівське, Чайки, Чаплівка, Чаплище, Ястрібівка, Ястрібна та багато інших. Лебедією називалася в ІХ-Х ст. територія в пониззі Дніпра та Дону.


З багатьох давньоукраїнських легенд, літературних творів та історичних джерел з глибини віків виступають до нас також тотемні імена праукраїнців. Це - вождь антів Бус, який вів боротьбу з готами і добивався перемог, але в 375 р. його разом із 70 князями було схоплено і розіп'ято на хресті, про що пізніше писав готський історик VІ ст. Йордан. Згадки про того ж керманича Буса (Божа) та Лебеденя містяться у "Велесовій книзі". "Часи Буса" згадуються і в "Слові о полку Ігоревім". Багатьом відома літописна легенда про трьох братів: Кия, Щека, Хорива та сестру їх Либідь. Також збереглися фольклорні матеріали про Солов'я-розбійника, воїна Ворона, богатирів Сокола та Сокольничка, красуню Білу Лебідь, Захара Беркута та багатьох інших. А скільки існує стародавніх родів, що носять пташині прізвища, то й не перерахувати. Ось лише найхарактерніші: Бусленко, Воробей, Ворона, Галицький, Дрозд, Зозуля, Канюка, Кречет, Крук, Кулик, Лелека, Лебідь, Лебединець, Орел, Перепелиця, Сова, Солов'яненко, Сокіл, Соколовський, Соколик, Сорока, Сорокопуд, Тетерюк, Чайка, Чиж, Чижик і т.п.


Кожного разу, звертаючись до минулого нашого народу, не перестаєш дивуватися цій глибокій криниці незбагненного духовного багатства. Між тим слід зазначити, що сьогодні наш святий птах лелека потребує допомоги та захисту. Чорний лелека вже занесений до Червоної книги України і за дослідженнями орнітологів нараховує близько 300 гніздуючих пар. Становище білого лелеки, завдяки турботі природоохоронців, дещо покращилось: він нараховує 25 - 30 тис. пар. На території України гніздиться найбільше білих лелек, тому від популяції їх у нас залежить існування лелек на всій землі. Отож, піклуймося про нашу Матір - Птицю!

 


Автор: Надія Музичук, http://arhiv.ukrajinci.hu/

 

Додаткова інформація