БОЖЕСТВЕННА ПІСНЯ.

ВІДИРядки з ведійського епосу «БГАҐАВАД-ҐІТА»

Тут витязь, щоб дух укріпити, взяв мушлю велику - 

І голос полинув, сильніший левиного рику.

І бубни, і сурми, й литаври лунали потому, 

Луна навкруги розляглася, сильніша від грому.

Вже стріли метнули в повітря два стани ворожі.

В пандавів на стягу знак Мавпи стоїть на сторожі.

А роду загибель — найбільше у світі нещастя, 

Невже нам уникнути злочину свого не вдасться?!

Як рід розпадеться, то зникнуть законів кордони, 

Свавілля й злочинство творитимуть власні закони.

А де беззаконня, там будуть вбивати і красти,

Там жони повіями стануть, змішаються касти.

А касти порушені — в пеклі опиниться кожний, 

Забудуться предки, жертовники згаснуть порожні.

Хто рід загубив, одступився од віри святої, 

Зневажив закони й сім'ї предковічні устої,

Хто касти змішав, тим нема на землі покаяння, 

Ті підуть у пекло — так мовить священне писання.

"Той, хто у нещасті здригнувся душею, — не воїн. 

Арієць такий лиш ганьби і зневаги достоїн.

Геть слабість із серця — вона воякові не личить!

Геть сумнів — до битви священний обов'язок кличе!"

Минущі тіла, але вічності дух — незнищенний. 

До бою ставай без вагань під знамена священні.

Хто вбити боїться чи в битві кривавій умерти, 

Не відає того, що він не убивця й не жертва.

Народження й смерть не властиві могутньому духу, 

Він — вічний, живе і тоді, коли тіло без руху.

Переклад з санскриту Миколи Ільницького

 

Коментарі:

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Додаткова інформація