ЄВГЕН ЧЕРНЕЦЬКИЙ:ГАБСБУРГИ...

вишиваний"Для нашого контексту є важливим походження австрійської гілки Габсбургів від святої Ольги і великих князів київських Святослава Хороброго, Володимира Великого, Ярослава Мудрого."

Напевно чимало читачів з подивом розмірковуватимуть, чи можна віднести Габсбургів до українських родів. Вочевидь таке твердження було б перебільшенням, проте ми не можемо забувати, що цей великий рід загальноєвропейського і світового масштабу має давнє коріння в Русі-Україні та впродовж століть демонструє пієтет своїх чільних представників до української нації. Більше того, нині Габсбурги є єдиним у світі монаршим родом, що має серед своїх членів українця, який зі зброєю в руках боровся за самостійну Україну.

Габсбурги є одним із найдавніших монарших домів Європи. Впродовж тисячоліття вони правили (в різні періоди) Священною Римською імперією германської нації, Іспанією, Італією, Нідерландами, Австрійською імперією, Австро-Угорською монархією, до яких належала, зокрема, більша частини Східної Європи.

Для нашого контексту є важливим походження австрійської гілки Габсбургів від святої Ольги і великих князів київських Святослава Хороброго, Володимира Великого, Ярослава Мудрого. Засновниками цієї гілки були імператриця Марія-Терезія (1717—1780) з дому Габсбургів та її чоловік Франц І Стефан (1708—1765) з Лотарінгського дому. Останній був нащадком герцога лотарінгського Карла ІІІ (1543—1608) і його дружини Клод, доньки короля Франції Генріха ІІ (1519—1559) і Катерини Медичі. В свою чергу Генріх ІІ був прямим нащадком короля Генріха І (1008—1060) і Анни Ярославни — доньки Ярослава Мудрого, онучки святого Володимира Великого, правнучки Святослава Хороброго і праправнучки Ігоря і святої Ольги. Таким чином, вся австрійська гілка Габсбургів, яку ще називають Габсбургсько-Лотарингським домом, зокрема імператор Франц-Йосиф І, є нащадками великих князів київських.

В останній третині XVIII ст. Європа пережила три поділи Речі Посполитої, проведені Росією, Пруссією і Австрією. Зникнення цієї польсько-литовського-білорусько-української держави катастрофічно порушило політичну рівновагу. Кордони Російської імперії опинилися в серці Європи, а Пруссія отримала потужні ресурси, які використала для домінування в німецькому світі. Габсбурги набули Галичину і частину Малопольщі, та, згодом, Буковину. Ці землі отримали назву Королівство Галичини і Лодомерії, нагадуючи про галицько-волинські володіння Данила Романовича і його корону.

вишиваний1Саме українська частина цього Королівства зі столицею у Львові стала в ХІХ і на початку ХХ ст. нашим П’ємонтом. Під скіпетром австрійських імператорів, які від середини ХІХ ст. стали австро-угорськими монархами, розвинулася українська преса, шкільництво і вища освіта. Саме тут у часи заборони в Російській імперії українського друку видавалися твори класиків нашої літератури. Саме до Львова спрямовувала свої пожертви на Наукове товариство імені Шевченка малоросійська аристократія, бо в Києві, Полтаві і Чернігові неможливо було провести навіть маніфестацію на честь Тараса Шевченка. Саме у Львові Михайло Грушевський отримав професорську посаду, написав і видав більшу частину своєї безсмертної «Історії України-Руси». Саме в Австро-Угорщині українці (зокрема, й селянство) здобули свій перший досвід парламентської боротьби — великої політики у демократичний спосіб.

Важко переоцінити внесок Габсбургів до цих дуже важливих для української нації і нашої державності здобутків. Їхня роль пов’язана із загальною підтримкою українства, в якому вони бачили вірну опору свого трону, а також з ліберальним законодавством, яке уможливлювало те, за що на схід від Збруча загрожувало позбавлення всіх прав і заслання до Сибіру.

На цьому тлі слід звернутися до непересічної постаті — згаданого на початку Габсбурга-українця. Ним був Вільгельм фон Габсбург-Льотрінген — праправнук імператора Леопольда ІІ та троюрідний небіж Франца-Йосифа І. Він народився 10 лютого 1895 р. поблизу м. Пула (Істрія, сучасна Хорватія) та закінчив 1915 р. військову академію в Австрії. Його військова кар’єра припала на Першу світову війну, коли в Австро-Угорській монархії відбулися величезні зміни. 1916 року помер його дядько-імператор, а престол зайняв небіж Карл І. Наприкінці 1918 р. Австро-Угорщина розпалася на кілька держав.

Це був час, коли на руїнах імперій нації починали будувати свої держави. Вільгельм фон Габсбург-Льотрінген, якому було трохи більше за двадцять років, воював на чолі, зокрема, Легіону Українських січових стрільців, перейнявся українською культурою, світоглядом і сприйняв нашу національну ідею. До українського життя, політики, а згодом й історії цей Габсбург увійшов як Василь Вишиваний.

В 1919 р. Вишиваний-Габсбург став полковником армії Української Народної Республіки та співробітником відділу закордонних зв’язків Міністерства військових справ УНР. Він пережив останні роки Української революції, останні спроби вибити більшовиків з України та 1921 року повернувся до Відня, де йому належав завод з виробництва фарб.

Слід зауважити, що Вишиваний-Габсбург був винятком із закону, що забороняв Габсбургам мешкати в Австрії. Хоча Українська революція закінчилася, як тоді вважали, поразкою, Україна назавжди залишилася в серці Вільгельма фон Габсбург-Льотрінгена. 1921 року у Відні вийшла збірка його віршів українською мовою «Минають дні». Також у міжвоєнний період Вишиваний публікував статті в українській еміграційній пресі.

Під час Другої світової війни Вишиваний-Габсбург брав участь у французькому русі Опору. Він уникнув смерті у катівнях гестапо, проте був заарештований радянською контррозвідкою у Відні в 1947 р. та опинився у Лук’янівській тюрмі в Києві. За офіційною версією тут він і помер від сухот 18 серпня 1948 року. Так далекий нащадок великих князів київських упокоївся у давній столиці своїх пращурів.

http://m.day.kyiv.ua

Коментарі:

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Додаткова інформація