НІХТО НЕ ЗАБУТИЙ І НІЩО НЕ ЗАБУТЕ:СТРАТА УКРАЇНСЬКОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ У БАБИНОМУ ЯРУ.

БАБИН ЯР18-22 лютого 1942 члени редколегії газети «Українське слово» (Київ) Костянтин Гупало, Іван Ірлявський (Рошко), Василь Кобрин, Ганна та Іван Рогачі, Тодозя, Євгенія і Євген Суховерський, Олена і Михайло Теліги, Орест Чемеринський, Одарка Гузар-Чемеринська, Іван Яковенко - були арештовані Гестапо і страчені в Бабиному Яру. Разом із ними була страчена і низка інших активістів ОУН, які займали посади в окупаційній адміністрації, в тому числі колишній бургомістр Києва Володимир Багазій.

«Українське Слово» — щоденник, що виходив у вересні — листопаді 1941 року спершу в Житомирі, згодом у Києві з додатком «Література і Мистецтво» за редакцією І. Рогача, П. Олійника (загинув в бою із загонами НКВС-НКДБ 17 лютого 1946 р. на хуторі Глинки біля с. Рудники Маневицького району Волинської області), Ореста Чемеринського (всі 3 — члени Похідних груп ОУН А. Мельника); наклад 50 000 примірників. З газетою з самого початку співпрацювала Олена Теліга. За націоналістично-самостійницький напрям «Українського Слова» німці заборонили часопис, а редакторів заарештували і розстріляли. Пізніше виходило у Києві пронім. «Нове Українське Слово», редактор Кость Штепа (1896-1958, Нью-Йорк), український історик-візантіст, науковий дослідник і викладач історії античної культури, історії церкви й класичної філології.

Володимир БАГАЗІЙ (1902-1942, Київ) - політичний діяч, член ОУН, голова Київської міської управи (бургомістр у 1941-42). Належав до мельниківського крила Організації українських націоналістів. Після того, як у 1941 році німці зайняли Київ, співпрацював з Українською національною радою. «Бувший радянський народний учитель. Високого росту, худий, трохи похилений наперед, прямий з малою горбинкою ніс, звучний, отвертий і рішучий голос, недбалі енергійні рухи. Учитель. У нас всі учителі… Пан Б. не звичайний учитель. Учителем він був лише тому, що так трапилося. Його призначення в політиці, в уряді, в адміністрації. Він горить іншими вогнями, ніж звичайний учитель. … Погляд його на емігрантів, які повернулись… Ну… Всі вони гарні люди, але більше фантасти, ніж практики. Необхідна ініціатива, необхідний конкретний і чисто практичний підхід до всіх справ. І тут ми погоджуємось» (Улас Самчук).

Одарка ГУЗАР-ЧЕМЕРИНСЬКА (1919-1942, Бабин Яр, м. Київ) - член Буковинського куреня. Розстріляна.

Іван ІРЛЯВСЬКИЙ (1919 -1942, Бабин Яр, м. Київ) - поет, журналіст, громадський діяч. Член Пласту на Закарпатті. Секретар Спілки українських письменників у м. Києві, близький співробітник Олени Теліги. Автор поетичних збірок «Голос Срібної Землі» (1938), «Моя весна» (1940), «Вересень» (1941), «Брості» (1942). Усі збірки видані в Празі.

Іван РОГАЧ (1914-1942, урочище Бабин Яр, м. Київ) - заступник голови Організації Народної Оборони, член Головної Команди і військовий писар «Карпатської Січі», секретар Президента А. Волошина, член проводу ОУН, головний редактор тижневика «Українське слово» (1941).

Михайло ТЕЛIГА (1900-1942, Київ) - громадський діяч, інженер-лісівник, бандурист. Чоловік і сподвижник відомої діячки і поетеси Олени Теліги.

ТЕЛІГАОлена ТЕЛIГА (1906-1942, Київ) - Народилась в Іллінському під Москвою в інтелігентній, українсько-білоруській родині: батько Іван Опанасович Шовгенів — знаний фахівець, гідротехнік-практик, мати — донька православного священика. Коли дівчинці було п'ять років, Шовгенови переїхали до Петербурга.

3 1918 року родина мешкає в Києві. поетеса, літературний критик, діяч української культури, діячка ОУН. Після арешту редакції «Українського слова» О. Теліга не брала до уваги постанов німецької влади: ігнорувала вказівки німців зухвало і принципово. 7 лютого 1942 р. почалися арешти. Друзі її попереджали, що ґестапо готує засідку на вул. Трьохсвятительській, де була Спілка; проте знала, на що йде, тікати не збиралася. У приватній розмові з М. Михалевичем уперто підкреслила: «Ще раз із Києва на еміграцію не поїду! Не можу…». Це був її свідомий вибір, це був її шлях, який вона гідно пройшла до останнього подиху. Олена пішла на стовідсоткову загибель, з нею пішов і її Михайло. Під час арешту він назвався письменником, щоб бути разом з нею. В київському ґестапо Олена Теліга перебувала у камері № 34. Тоді ж відбулася її зустріч із сестрою Лесі Українки, з якою вона обмовилася кількома фразами. На сірому ґестапівському мурі залишила вона свій останній автограф: угорі намальовано тризуб і напис — «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга». За даними істориків, 22 лютого 1942 р. українську письменницю-патріотку було розстріляно в Бабиному Яру разом із чоловіком та соратниками.

ОЛЕНА ТЕЛІГА – БЕЗСМЕРТНЕ

Упало світло ліхтарів

На день конаючий і тихий,

Та перед смертю він зустрів

Посмертні свічі — дивним сміхом.

І, мабуть, кожний з нас відчув

Той сміх, як переможну силу,

Як перенесену свічу

За межі схилу.

І це тому я, мов у сні,

Пішла серединою вулиць,

І очі, зустрічні, ясні,

Не глянули, а розчахнулись.

Та я минала всі вогні,

Як світло не своєї брами,

Бо чула: жданий довгі дні —

Вже йде з безсмертними дарами.

Орест ЧЕМЕРИНСЬКИЙ (псевдо: «Оршан») (1910-1942, урочище Бабин Яр, Київ) - політик, публіцист, член Проводу Українських Націоналістів (м), референт пропаганди, керівник Націоналістичної Пресової Служби в Берліні (1935-1940); учасник Похідних Груп ОУН(м) (1941), співредактор «Українського Слова» у Києві (1941).

НІХТО НЕ ЗАБУТИЙ,НІЩО НЕ ЗАБУТЕ.

day.kiev.ua

Коментарі:

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Додаткова інформація