ЮРІЙ СИТНИК:"ГЕНОЦИД ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ДЕМОГРАФІЇ".

геноцидЧому геноцид? Давайте поглянемо що означає цей термін. Як стверджує Універсальний Словник-Енциклопедія, геноцид – це “злочин, який полягає у вчиненні дій, спрямованих на цілковите або часткове винищення певної національної, етнічної, релігійної чи расової спільноти.”

На момент отримання Незалежності ми недорахувалися 35 мільйонів українців, а сьогодні “досягли” чисельності населення 1939 року, з суттєвими етнічними втратами для українства й сумними перспективами у майбутньому.

“Протягом першої половини ХХ століття Україна зазнала ряд рукотворних демографічних катастроф: Перша світова війна, більшовицька революція, голод 1932–1933 рр. пов’язаний з колективізацією, масштабні депортації та страти під час Великого терору Сталіна, Друга світова війна. У статті оцінено демографічні наслідки цих подій. Без них, за оцінками дослідників, населення України в 1991 році напередодні здобуття Незалежності мало б складати 87 млн осіб, а не 52 млн, як відбулося в реальності. До 1991 р. демографічні втрати України були епізодичними і мали зовнішні причини. Після здобуття незалежності Україна переживає довготривалу демографічну кризу, яку створила сама: населення скоротилося з 52 млн у 1990 році до 45 млн осіб в 2013 році. Хоча народжуваність і пройшла свою найнижчу точку, сумарний коефіцієнт народжуваності залишається на рівні 1,5, що набагато нижче від рівня простого відтворення. Еміграція також продовжує викликати тривогу, попри те, що найактивніший рух молодих людей, як у 1990-х роках, припинився. Втрата Криму і нестабільність у південно-східній Україні залишаються приводом для занепокоєння.”

(РОМАНЮК А.І., ГЛАДУН О.М., 2015

ISSN 2072-9480. Демографія та соціальна економіка, 2015, No 3 (25); опубліковано на сайті Інституту демографії та соціальних досліджень: http://dse.org.ua/arhcive/25/2.pdf)

Автори виділяють наступні події минулого століття, котрі негативно вплинули на демографічну ситуацію в країні:

Російсько-Японська війна 1904–1905 років.

Епідемія холери в 1910 році;

Перша світова війна 1914–1917 років;

Більшовицька революція і громадянська війна 1917–1921 років;

Голод 1921–1923 ;

Великий голод (Голодомор) 1932–1933 з надлишковою смертністю, яка затягнулася до 1934

Року;

Насильницьке виселення з Радянської України в 1930-ті роки;

Великий терор 1937–1938 років;

Друга світова війна 1939–1945 р.;

Примусове вербування робітників до Німеччини у 1941–1944 роках;

Партизанські кампанії 1941–1944 років;

Партизанські антирадянські націоналістичні кампанії 1943–1952 років;

Виселення з Західної України протягом безпосередньо до- і повоєнних років ;

Депортація з Криму татар, вірмен, болгар та греків у 1944 році;

Ув`язнення в ГУТАБ (Головне управління таборів) 1923–1967; найбільше у 1934–1956 роках;

Втеча біженців на Захід до другої радянської окупації протягом 1944–1945 років;

Повоєнні переміщення населення між Польщею і Україною у 1946–1947 роках;

Голод 1946–1947 років;

Пряма післявоєнна еміграція до Сибіру і Казахстану;

Кампанія Хрущова по заселенню цілинних земель в азіатських радянських республіках у 1960-ті роки.

Ключовими вони визначають:

І. Першу світову та Громадянську війну в Україні.

Прямі й непрямі (ненароджені та померлі від пов’язаних з війною хворіб) втрати від самої війни складають 2829,8 тис.осіб. З них на підконтрольній Російській імперії території – 2186,6 тис.осіб, а на території підконтрольній Австро-Угорщині – 643,2 тис.осіб. Втрати від громадянської війни і повоєнного голоду разом, за оцінками, складають: прямі – 2,9 млн., непрямі – 1,5 млн. осіб. Разом 4,4 мільйони.

Отже, в цьому періоді, за неповних десять років геополітичних розбірок, було знищено понад 7 мільйонів українців. Тут важливо зазначити, що ні в Першій, ні в Другій світових війнах, ані в російській революції, котра спровокувала громадянську війну, Україна, поділена між окупантами, жодної активної участі не приймала. Не українці роздмухали цю шалену пожежу взаємознищення, але постраждали від неї найбільше.

ІІ. Голодомор.

Автори публікації зазначають: “Від чотирьох до п’яти мільйонів загинули, що складає приблизно 15 % 30-ти мільйонного населення Радянської України. Навіть голод, спричинений Великим стрибком Мао 1958–1962 рр., коли майже 36 млн китайців померли, був пропорційно м’якшим (кількість загиблих становила 5 % відсотків від загальної чисельності населення Китаю, яке складало близько 700 млн осіб)”.

Серед різноманітних причин організованого Голодомору, виділяється думка харківського равина Едуарда Ходоса:

“Голодомор 1932-33 годов является делом рук еврейско-большевистского кагала…

Итак, опираясь исключительно на исторические факты, мы приходим к единственному выводу:

…страшный Голодомор 1932-33 годов, официально признанный актом геноцида против украинского народа, целиком и полностью является делом рук еврейско-большевистского кагала, безраздельно властвовавшего в стране в досталинский советский период. Кагановичи, косиоры, френкели, берманы, кацнельсоны… – вот они, каты Украины, выносившие смертный приговор ее народу и приводившие его в исполнение. И хотелось бы мне взглянуть в глаза того, кто, ратуя за историческую справедливость, осмелится заявить, что это не так!..

Давно пора положить конец преступному искажению исторической правды: не просто большевистский, или коммунистический, режим палачествовал в разоренных вымирающих украинских селах, а еврейско-большевистский монстр, истреблявший миллионы людей в диком угаре своей беспощадной мести…

Здесь уместно вновь процитировать еврейского автора И.М. Бикермана, который еще в 1924 году писал:

«Нечего и оговаривать, что не все евреи – большевики и не все большевики – евреи, но не приходится теперь также долго доказывать непомерное и непомерно рьяное участие евреев в истязании полуживой России большевиками»

(ст. «Россия и русское еврейство»).

Уривок з: Ходос, Эдуард. «Еврейский смерч или Украинский прикуп в тридцать серебреников.»

Можна, звичайно, звинувачувати єврея Ходоса в антисемітизмі, а можна принаймі врахувати, що існує й така думка…

геноцид1У статті іншої групи авторів, опублікованої на сайті Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В.Птухи, проведено оцінку демографічних наслідків Голодомору окремо для міського й сільського населення України, яка доводить, що не лише сільські, а й міські жителі зазнали відчутних втрат. Загальні демографічні втрати України внаслідок голоду 1932–1934 рр., за їхньою версією, становлять 4,5 млн, у тому числі 3,9 млн через надсмертність і 0,6 млн втрачених народжень:

“Надлишок смертей у сільській місцевості еквівалентний 16,5 % від загальної чисельності сільського населення у 1933 р.; у міських поселеннях цей показник становить 4 %. Майже 90 % прямих втрат внаслідок голоду припадає на 1933 рік, зокрема на перше півріччя цього року. Якщо у 1933 р. втрати внаслідок надсмертності серед сільського населення більш ніж у 5 разів перевищували такі серед міського населення, то показники 1934 р. є більш подібними. Показано, що виявлені відмінності у рівні, динаміці та віковій структурі втрат внаслідок голоду у містах та селах України є результатом впливу багатьох політичних і соціально-економічних факторів.”

(РУДНИЦЬКИЙ О.П., ЛЕВЧУК Н.М., ВОЛОВИНА О., ШЕВЧУК П.Є., КОВБАСЮК А.Б., 2015

ISSN 2072-9480. Демографія та соціальна економіка, 2015, No 3 (25)

В цій публікації автори наводять основні міграційні потоки сільського населення України в 1927–1938 рр., (в тис. осіб.) :

– внутрішня міграція із сільської місцевості у міста України (1927–1938 роки) – 3388,0 ;

– виселення так званих куркулів за межі України в 1930–1933 роках – 364,0 ;

– ув’язнення селян у табори ГУТАБ у 1929–1938 роках – 285,0 ;

– вимушена міграція селян за межі України в 1929–1933 роках – 576,0 ;

– депортація з сільської місцевості поляків та німців до Казахстану в 1936 році

– 60,0 ;

– еміграція євреїв з сільської місцевості за межі України в 1929–1938 роках – 57,0

– переселення селян з Росії та Бєларусі до України в 1933–1934 роках + 138,0; (це власне переселення на місце виморених голодом сіл)

– організовані переселення селян за межі України в 1927–1929 роках – 80,0

– виселення куркулів з Середньої Азії до України в 1931 році + 16,0 ;

– організований набір з сільської місцевості за межі України 1935–1938 роки – 170,0

Таким чином втрати українського села у 1927–1938 роках становлять – 4826,0 тисяч осіб. Мінус майже п’ять міліонів селян! Чому акцентую на селянах? Тому що власне вони були і є носіями “української ідентичності”. До прикладу, в минулому столітті більшість українських міст були російськими на теренах України окупованої Росією, та польсько-жидівськими на Галичині…

Окремо варто розглянути ще питання депортацій.

В імперії СРСР першими депортованими були… українці, козаки з Терщини – території на кордоні Кубані з Дагестаном. Їх, у 1920 році, разом із російськими казаками, в загальній кількості 45 тисяч чоловік, було виселено на Донбас, Північний Кавказ та Крайню Північ, а на їх місце заселено чеченців та інгушів.

В 1929-30 роках пройшла “зачистка” західних кордонів і понад 20 тисяч поляків та фінів було переселено у Західну Сибір та на Далекий Схід.

Протягом 1930-1936 років майже 2,5 мільйони чоловік були депортовані як “кулаки”, себто заможні селяни.

В тому числі (цитую за книгою: Сталинские депортации. 1928-1953 / Под общ. ред. Академика А.Н. Яковлева; Сост. Н.Л. Поболь, П.М. Полян -М.: МФД: Материк, 2005. – с. 789-798):

02-04.1930 рік:

“Депортация кулаков 1-й и 2-й категорий из районов сплошной коллективизации в Северный край, на Урал и в Западную Сибирь” – 472 тисячі.

03-04 и 08-10.1930 рік:

“Депортация кулаков 3-й категории из Нижегородского, Нижне- и Средне-Волжского, Северо-Кавказский, Дальневосточный края, Центрально-Черноземной области, Западной обл. и др.” – 250 тисяч.

05-12.1930 рік:

“Депортация кулаков 1-й и 2-й категорий из районов сплошной коллективизации в Сибирь и Казахстан” – 30 тисяч.

01-02.1931 рік:

“Депортация кулаков 1-й и 2-й категорий из приморских и лесогорных районов Кубани в Ставропольский и Саль-ский районы Северо-Кавказского края” – 45 тисяч.

03-04, 05-09.1931 рік:

“Депортация кулаков 1-й и 2-й категорий с Украины, Северного Кавказа и др. районов массовой коллективизации на Урал, в Северный край, Сибирь и КазССР” – 1230 тисяч. ЦЕ ПОНАД МІЛЬЙОН УКРАЇНЦІВ!

11-12.1932 рік:

“Депортация всех крестьян станиц Полтавская (Красноармейская), Медведовская и Урупская в Северный край” – 45 тисяч.

Протягом 1933 року:

“Депортация кулаков из различных районов в Западную Сибирь, КазССР, на Урал и др.” – 268 тисяч.

Протягом 1935 року:

“Депортация кулаков с Северного Кавказа в различные районы” – 23 тисячі.

Літо 1936 року:

“Депортация кулаков из Дагестана и Чечено-Ингушетии” – 5,3 тисячі.

128 тисяч людей було депортовано у 1935-1936 роках із західних кордонів радянської імперії, серед яких найбільше було поляків, німців та фінів.

В 1937 році було депортовано 172 тисячі корейців з Біробіджана, Владивостока, Бюрятії, Чити та інших регіонів у міста та села північних областей Казахської та Узбецької РСР.

Під час “зачистки” нових західних кордонів імперії, у 1940 році було депортовано на північ європейської частини СРСР, наУрал, в Сибір, Казахстан і Узбекистан 275 тисяч чоловік. Здебільшого поляків та українців.

Свідомо навів приклади депортації різних народів імперії СРСР, оскільки на цьому фоні яскраво видно, що й тут українці постраждали чи не найбільше. Характерно, що перш ніж взятися за виморювання українців голодом, більше мільйона найактивніших і найпрацьовитіших було вивезено з України!

ІІІ. Друга світова війна та повоєнний голод.

Під час неї військові втрати тільки Радянського Союзу склали 8–9 млн осіб.

“Кількість смертей громадянського населення Радянського Союзу, пов’язаних з війною, оцінюється числом від 16 до 19 млн осіб… більшість з них сталася в Україні…

Українське населення різко зменшилося через масові вбивства, мобілізацію в армію, відступ углиб Радянського Союзу, щоб уникнути німецької армії, примусове вербування на роботи до Німеччини, підпільний опір німецьким окупантам, а згодом і радянським військам. Перепис, який провела німецька адміністрація на території колишньої Радянської України, відома як Рейхскомісаріат, нарахував тільки 9 млн жителів проти довоєнної чисельності в 31 млн. Ми повинні ставитись до цього перепису з недовірою, але наведена цифра не може бути вигаданою, враховуючи величезні втрати, про які написано вище.”

Близько мільйона українців загинуло в результаті повоєнного голоду…

(РОМАНЮК А.І., ГЛАДУН О.М., 2015

ISSN 2072-9480. Демографія та соціальна економіка, 2015, No 3 (25) )

Тут варто зазначити: як і щодо причин Голодомору, є на загал невідомі грунтовні дослідження причин світових воєн. Одне з них – це книжка Ніколаса Хаґґера “Синдикат…”

Автор наводить масу переконливих фактів, що війни розпалювались так званим “Синдикатом” – світовим закуліссям, кістяком якого є найбагатші клани, яким, відповідно, належать усі найбільші банки та транснаціональні корпорації. Зокрема клан Рокфеллерів фінансував Гітлера та створював військову міць Третього Рейху, а його конкуренти Ротшільди активно фінансували Черчіля. Водночас, Ротшільди мали свої групи впливу в Німеччині, а Рокфеллери фінансували сталінські п’ятирічки через компанію Kuhn, Loeb & Со., яка належала банківській династії Шиффів…

Власне українське зерно, як стверджують деякі дослідники, пішло під час Голодомору на розрахунки з “західними партнерами”…

Повернімося до депортацій. Під час так званої Великої Вітчизняної війни теж проводилися масове примусове переселення народів імперії.

Зокрема було депортовано:

Близько 200 тисяч націоналістів, оунівців та членів їх сімей з Західної України.

Кількасот тисяч німців, а також фінів, інгенманланців та прибалтів

Кілька тисяч греків, італійців, румунів і кримських татар з Красноярського краю, Північного Кавказу та Ростовської області.

Під час війни проводилася тотальна депортація:

балкарців – понад 80 тисяч чоловік;

турків-месхетинців, курдів, хемшинів, лазів та інших із Південної Грузії – 92 тис.;

карачаївців в кількості понад 100 тисяч чоловік;

калмиків – близько 150 тисяч чоловік;

кримських татар – 182 тисячі чоловік;

чеченів та інгушів – понад пів мільйона чоловік.

Також з Криму було депортовано 42 тисячі греків, болгарів, вірменів та представників інших народностей, котрі населяли півострів.

Ще потужніша хвиля депортацій прокотилася після закінчення війни:

62 000 фінів-інгермаландців

230 000 так званих фольксдойче (німців – не громадян німеччини)

283 000 так званих “власівців” та їм подібних

1 570 000 колишніх радянських військовополонених

2 871 000 громадян вивезених під час війни до Німеччини

Як бачите, розпіарена ЗМІ депортація кримських татар – це далеко не виняткове явище. А якщо припустити, що серед колишніх радянських військовополонених та громадян, вивезених німцями на примусові роботи, хоч п’ята частина (що мабуть більш ніж реально) була українцями, то очевидним є наступний факт: протягом перебування України в складі радянської імперії, кілька мільйонів людей було примусово депортовано.

На завершення, ще раз повернімося до дослідження А.І. Романюка, ад’юнкт-професора
 соціології з канадійського Університету Альберти, та О.М. Гладуна, доктора екон. наук, заступник директора Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України:

“Згідно з цими оцінками, гіпотетичне населення України в 1990 році, напередодні здобуття незалежності, мало складатися з 87,2 млн осіб, а не 51,9 млн, як це фактично було.”

Отже, за скромними, науково обгрунтованими даними поважних професорів, українці недорахувалися 35,3 мільйона осіб станом на момент отримання позиченої Незалежності.

Імперський геноцид українців на власній землі призвів і до серйозних етнічних змін:

“Частка росіян, яка була відносно низькою і постійно складала 8 відсотків у роки до Голодомору, зросла удвічі – до 17 % протягом наступної чверті століття, згідно з переписом 1959 року, і досягла максимуму – 22 % у переписі 1989 року. Порівняння росту української та російської популяції особливо показове. Етнічне українське населення збільшилося з 28,6 млн осіб згідно з переписом 1926 року до 37,4 млн згідно з переписом 1989 року, збільшення склало 31 % відсоток. За той же період російське населення збільшилося з 3,2 млн осіб до 11,3 млн, це майже чотирикратне збільшення.”

геноцид2Новітня історія знову розпочала зворотній відлік українському народу. З майже 52-х мільйонів, в 2014 році населення України становило 45 мільйонів. Станом на сьогодні, після анексії Криму та окупації Донбасу Росією, нас залишилося заледве 40 мільйонів. Окрім війни, основною причиною можна вважати фінансовий геноцид, який провокує масову міграцію через заробітчанство, небажання жінок народжувати, зловживання чоловіків алкоголем та наркотиками, нестабільність, тощо…

Чому геноцид? Давайте поглянемо що означає цей термін. Як стверджує Універсальний Словник-Енциклопедія, геноцид – це “злочин, який полягає у вчиненні дій, спрямованих на цілковите або часткове винищення певної національної, етнічної, релігійної чи расової спільноти.” Сподіваюся, з огляду на вищенаведені факти, така назва публікації є цілком оправданою – українців знищуть. Колись Черчіль сказав пророчу фразу: фашисти майбутнього називатимуть себе антифашистами. Ага, це я теж про геноцид…

http://yurko.info

Коментарі:

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Додаткова інформація