ЦЬОГО ДНЯ,У 1937 РОЦІ...НА СОЛОВКАХ БУЛО РОЗСТРІЛЯНО УКРАЇНСЬКУ ЕЛІТУ...

елітаІ суду не було, і Верховна Рада в Україні не пом’янула…

"У підсумку, те, що відбулося в урочищі Сандармох — це геноцид еліти. Сандармох є символом кінця української еліти,як окремого історичного феномену. І з того часу вона все ніяк не може відродитися" - Оксана Забужко

Соловецький етап.

Було встановлено, що Сандармох є місцем масового розстрілу 1111 в'язнів так званого «соловецького етапу». 

27 жовтня 1937 р. етап завантажили на баржі, відтак його слід губився. Багато років існувало припущення, що людей втопили в Білому морі.

 Однак, у 1995 р. зусиллями директора Санкт-Петербурзького науково-дослідного центру «Меморіал» Веніаміна Іофе в архівах управління ФСБ в Архангельську було знайдено оригінальні документи, зокрема — розстрільні списки. Виконавцем злочину був капітан НКВС Михайло Матвеєв, заступник начальника АХУ УНКВД Ленінградської обл. Іноді йому асистував помічник коменданта УНКВД Ю. Алафер.

Розстріли тривали протягом 9-14 жовтня 1937 р. Загалом ув'язнених було 1116: п'ять вироків не виконано, бо один в'язень помер, а чотирьох етаповано в інші місця.

1 липня 1997 р. експедиція Петрозаводського та Санкт-Петербурзького «Меморіалів» під керівництвом Юрія Дмітрієва виявили місце трагедії.

За рішенням несудових органів у один день були страчені понад 100 представників української інтелігенції.

У списку «українських буржуазних націоналістів», розстріляних 3 листопада, були:

1. Атаманюк-Яблуненко Василь (1897), письменник-журналіст;

2. Бадан-Яворенко Олександр Іванович (1894), професор історії;

3. Барбар Аркадій (1879), директор Департаменту охорони здоров’я часів Директорії;

4. Бойко Іван Іванович (1892), український вчений-агроном;

5. Вінницький Тарас (1890), колишній повітовий комісар Української Галицької Армії;

6. Волох Омелян (1902), полковник армії УНР, в 1933 р. — голова Українського бюро ВУЦВК Спілки шоферів;

7. Вороний Марко (1904), літератор-журналіст, син Миколи Вороного;

8. Вольф Михайло (1890), священик Римо-католицької церкви;

9. Грушевський Сергій Григорович, український історик, племінник голови Центральної Ради, видатного українського історика Михайла Грушевського;

10. Дятлів Петро (1883), професор, колишній член ЦК УСДРП;

11. Епік Григорій (1901), письменник;

12. Зеров Микола (1890), професор літератури, письменник, поліглот;

13. Ірчан Мирослав (1896), колишній хорунжий УГА, член Компартій Канади та Західної України, письменник-драматург;

14. Козоріс Михайло – прозаїк, поет, байкар;

15. Косар-Заячківський Мирон (1897), член Політбюро ЦК КП(б)У;

16. Крушельницька Володимира Антонівна (1903), донька А. В. Крушельницього;

17. Крушельницький Антін (1878), колишній міністр освіти УНР, письменник;

18. Крушельницький Богдан Антонович (1906), син А. В. Крушельницького;

19. Крушельницький Остап Антонович (1913), син А. В. Крушельницького;

20. Куліш Микола (1892), письменник-драматург;

21. Курбас Лесь (1887), режисер, творець модерного українського театру;

22. Мандель Мойсей (1893), завідувач іноземною редакцією видань КП(б)У;

23. Озерський Юрій (1896), голова українського Держвидаву;

24. Олійник Василь (1900), секретар голови РНК УРСР Любченка;

25. Павлушков Микола Петрович, засновник Спілки української молоді, племінник Сергія Єфремова;

26. Панів Андрій, письменник, педагог та журналіст;

27. Пилипенко Борис, музеєзнавець, графік, член групи неокласиків Миколи Зерова;

28. Підмогильний Валер’ян (1901), письменник, літературний перекладач;

29. Полоз Михайло (1891), нарком фінансів УРСР;

30. Поліщук Валер’ян (1897), поет, засновник модерністської групи «Авангард»

31. Решал Арон (1904), директор Всеукраїнського курортного тресту;

32. Рудницький Степан Львович (1877) — український географ-енциклопедист і картограф, академік НАНУ, основоположник української політичної та військової географії;

33. Сіяк Іван (1887), колишній заступник голови Директорії Бессарабії;

34. Слабченко Михайло — академік, історик–економіст, автор чотирьохтомової “Історії Господарства України від Хмельниччини до світової війни”;

35. Слісаренко Олекса – письменник;

36. Филипович Павло (1891) – поет-неокласик,

37. Хижняк Михайло Федорович (1893) — старшина армії УНР;

38. Цяпка Іван (1887), четар УСС, сотник УГА;

39. Чехівський Володимир (1876), професор історії, прем’єр-міністр УНР. Один з фундаторів УАПЦ. Депутат першої Державної думи Російської імперії. Брат Олекси Чуприни-Чехівського;

40. Яворський Олексій Климентійович (1892) — поручник Армії УГА і УНР; педагог, науковий співробітник Всеукраїнської бібліотеки при ВУАН;

41. Яворський Матвій (1884) – історик, політичний діяч, академік ВУАН;

42. Яворський Степан – краєзнавець;

43. Яловий Михайло (1895) – письменник.

2004 року карельське товариство українців «Калина» спорудило гранітний козацький хрест «Убієнним синам України»

http://uahistory.com

.

P.S.Є і така думка:

 

От ти такий відроджуєшся на території, яку контролює окупант. От ти такий отримуєш жалованіє - в рублях або райхсмарках. От ти такий служиш в армії окупанта - бо ж не можна не служить. І відроджуєшся, відроджуєшся, відроджуєшся... І тут! БАХ!!

Сандармох...

Як же могли окупанти та й розстріляти Цвіт Відродження? Українського!!

На кого посміла знятись катова рука? (Нє русская, а якогось ката). Похилились гори і Дніпро-ріка...

Розстріляне Відродження? Ні, розстріляні громадяни СССР. Не могли не бути розстріляні. Як не могла не бути заголодоморена їхня цільова авдиторія.

Тому й сприймаю боляче, як фальшивку, солідний том Юрія Винничука "Розстріляне Відродження". Ні, "Підневільна література. Мартиролог".

Відродження в неволі - це як освобождєньє Львова. Новояз. Убиство слова.

 
Подобається
 
Коментувати
 
Rostyslav Martynyuk Так а після сходки - отого "з'їзду"? Це та сама банда. До самого останнього дня 1991
Oleg Matsotskyy Окупованою, Україну слід називати, після падіння Батурина
Ярослав Вішталюк При розповідях про "Розстріляне національне відродження" якось регулярно забувають нагадати, що більшість розстріляних були концентрованими соціалістами і комуністами, які молились на своїх катів.
Rostyslav Martynyuk Все-таки "усср" не порівняти з Гетьманщиною 1711-1782. Бо: окреме військо, окрема грошова одиниця, МИТНИЦІ на кордонах із Запоріжжям і Московщиною, окремий шляхетський стан, заборона купівлі земель недворянам Московщини, стосунки з Гетьманщиною ЧЕРЕЗ П...Переглянути більше
 

 

Коментарі:

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Додаткова інформація