ДРУГИЙ НАСТУП "РУССКОЯЗИЧНИХ УКРАЇНЦЕВ"...БО ВОНИ ХОЧУТЬ РУССКОЯЗИЧНУ УКРАЇНУ....

колаборанти"Мене засудила вся країна. Плювати, що я поскаржилася, що мене довели. Плювати, що мене ґвалтували. Усміхайся і будь чемною, «бандерівське бидло». Які ще закони? Скільки років присідала в реверансах? Тридцять? І ще поприсідай стільки ж, «вишиватниця дебілоїдна». Проти мене ополчилися журналісти, редактори і ведучі телебачення із закликами не купувати мої книжки, бо ж «мене треба в дурку здати, істеричку тупу!»."

Я взагалі-то пухнаста. Останнім часом з мене ліплять монстра. Злу і нетерпиму. Особливо нетерпиму. Ви хоч знаєте, що таке терпіння?

Моє терпіння почалося десь у 12 років.

- Мам, ми росіяни? – питаю я.

- Ні, українці.

- Ну ма, ну згадай, може в нас є десь родичі в росії, хоч далекі?

- Та нащо тобі?

- Хочу бути росіянкою, українці – це забиті колгоспники …

Мені 15 років. Ми з родиною приїхали в гості в Київ.

- Мам, давай у Києві будемо розмовляти російською, не хочу, щоб нас сприймали як селюків

16 років. Я-студентка знайомлюся з компанією хлопців теж студентів.

- Ти што, учішся на украінском філфакє? Ти врьош … нє может бить. Ти нє такая! Там учатся одні лохушкі.

17 років. У нас, студенток, нова розвага після пар ходити з магазину в магазин Кіровограда і питати в продавчинь українською мовою про наявність товару. Продавчині нічого не розуміють. Нас це смішить. Але недовго. Це сумно, що ми на своїй землі як іноземці, і українська мова в Україні чужа і ми чужі на своїй землі.

19 років. Гуляємо увечері з одногрупницями по проспекту Комуністичному.

- Дівчатка, ви собі хочете вірте, хочете – ні, а настане такий час, коли знову буде модною українська мова, вишиванки і «глечики». Як у фільмі «Весілля в малинівці». В Україні розмовлятимуть українською! Ну що ви регочете? Ніяка я не фантазерка – побачите! Ми ще це застанемо!

21 рік. Революція на граніті. 

- Мам, не плач, не виженуть мене з інституту… Ми нарешті матимемо Україну, розумієш, і говоритимемо українською!

25 років. Я – мама. Моя дитина заговорила російською. Звідки? Вся родина, близька і далека, україномовна. Ааа, ясно. Мультики. Жодного мультика в Україні українською, жодного фільму українською, жодної передачі. Цитує російською російськомовні мультфільми.

32 роки зустрічаю на вокзалі донечку з дорогущого табору відпочинку. Дитя усміхнене, а очі сумні. Таки випитала:

- Там усі розмовляли російською і називали мене селючкою.

- А звідки були ті діти?

- З різних міст: Житомир, Полтава, Бровари.

- А ти казала, що живеш у Києві, що твій тато працює з президентом України?

- Казала. Мам, їм нічого не докажеш, я розмовляю українською, розумієш?

34 роки. Знову літо, знову доня з табору. Розглядаю привезені «трофеї»: грамоти, нагороди. Відкриваю альбом з фото - в кінці дитячими почерками побажання. Кидається в очі: "Леся, а ты, оказывается, классная девченка!» Горло стискається, бо я вже знаю, що це означає. Моя україномовна дитина знову була «забитою жлобихою». Усі діти 21 день відпочивали, а моя повинна була трудитися – відвойовувати своє місце серед російськомовних однолітків, тільки тому, що україномовна, доказувати, що вона нормальна, не розслаблятися, боротися, щоб отримати визнання ровесників: «А ти оказиваєтся, кльовая». Ну звісно, одразу вона не могла бути кльовая, бо україномовна.

35 років. Помаранчева революція. В моді вишиванки! Ще б українську мову в школи і ВУЗи! Нарешті припинять дорікати: "Ви па-нармальнаму гаваріть умєєтє?"

38 років. Дитина-студентка з друзями відпочиває на морі. Щось моє серце не на місці. Телефоную на мобільний. У доні голос схвильований, якісь різкі голоси:

- Мам, не можу зараз говорити, передзвоню. 

- Доцю, що відбувається?! 

- До мене приклепалися місцеві, щоб я, селючка, з ними нормальною російською розмовляла. За мене вступилися наші – одному вибили зуба… 

Зв’язок обривається. Телефон поза зоною кілька днів. Господи, пора їхати на пошуки, чи що. Аж тут тирлинь-тирилинь. Чужий номер. Виявляється, відбулися не тільки вибитим зубом, а й розбитим новеньким телефоном дочки.

45 років. Революція Гідності. Боже, може ж хоч на цей раз українці в Україні отримають українську! Отримали АТО. Путлєр прийшов визволяти російськомовних. Усі українці - «фашисти, нацисти, хунта».

47 років. Національна дитяча лікарня України. В очі кидаються російські написи на стінах. Чому російські? Якщо тут лікуються діти з усієї України і мова порозуміння в Україні для всіх національностей – українська? Прошу написи зробити українською. Скандал, як посміла в Україні вимагати українську мову? Російськомовні влаштовують цькування. На телебаченні розпинають, топчуть на всю країну, ганять і гудять. Виставляють «вишиватною шизофренічкою».

47 років. Питаю в касирки в магазині, чи знає та українську мову і після ствердної відповіді прошу її обслужити мене українською. Та вперто ігнорує моє законне право. Якби вона спілкувалася з друзями – хай би говорила, якою хоче. Але в даний момент обслуговує мене, українку, в Україні за мої гроші і відмовляє мені в отриманні обслуговування українською мовою. Наполегливо залишаюся ввічливою. Прошу чотири рази. Вперто ігнорує і нахабно дивиться. Перед очима пролітають всі роки незалежності, три революції, вічні докори в «націоналізмі» і наше вічне ввічливе бекання у відповідь. Чемно прошу останній раз - касирка затято ігнорує. Змітаю у відповідь здачу з прилавка їй під ноги. До яких пір мене утискатимуть за українську мову? Скільки це продовжуватиметься?

p.s. Мене засудила вся країна. Плювати, що я поскаржилася, що мене довели. Плювати, що мене ґвалтували. Усміхайся і будь чемною, «бандерівське бидло». Які ще закони? Скільки років присідала в реверансах? Тридцять? І ще поприсідай стільки ж, «вишиватниця дебілоїдна». Проти мене ополчилися журналісти, редактори і ведучі телебачення із закликами не купувати мої книжки, бо ж «мене треба в дурку здати, істеричку тупу!».

Друзі телефонують і підтримують. Тримайся, пухнаста...

Larysa Nitsoi

 

"Блуждающіє" у вічному побуті.

Після свого посту Лариса Ніцой (Larysa Nitsoi) була заблокована. 
Навіть серед українців декому не сподобалась її реакція, мовляв треба було толерантніше з тою касиркою... толерантніше!
Особисто мене дивують і обурюють такі погляди! Найбільше коли люди масово ставлять вподобайки коли хтось із російськомовних напише російською мовою, що мовляв українська мова тільки державна, а в побуті хоч на суахілі... Я в таких випадках відразу запитую в російськомовного:
"Спілкуючись, саме зараз, з нами у фейсбуці, ви ще знаходитесь в свому побуті чи вже ні?!". Бо якщо ви ще знаходитесь у себе в побуті, то чому ви влазите на чужу сторінку - в чужий побут - і коментуєте своєю російською мовою українське життя українських громадян?! Якщо ж ви вже не в побуті і висловюєтеся офіційно як громадянин України, то чому ви порушуєте те, що самі нам заявляли, мовляв єдиною державною мовою є лише українська?! Чому ви щодня своїм ротом порушуєте наші права?!
РОСІЙСЬКОМОВНІ, А ДЕ ВЗАГАЛІ КОРДОНИ ВАШОГО ПОБУТУ?!
Я можу погодитися на право людей розмовляти своєю російською мовою, коли вони прийшли з роботи, сидять в себе вдома і говорять між собою і своїми дітьми своєю рідною мовою - це їхній побут і це їхнє святе право! Коли дзвонять один-одному по телефоні спілкуючись російською тощо...
Але коли вони приходять на роботу, сідають за своє робоче місце, то побуту тут вже кінець! І неважливо чи то продавець на касі, чи касир у банку, чи телеведучий, депутат, міністр чи поліцейський, військовий чи лікар, вихователь в дитсадку чи викладач в університеті. Адже свобода і права одного громадянина закінчуються саме там де починаються порушуватися права і свободи іншої людини! 
Дивлюся теленовини, виступає радник Голови СБУ Тандіт, говорить чомусь російською. То це він в зараз ще не вийшов зі свого побуту?! Чи заблукав в ньому пожиттєво?! Якщо ти в побуті то виступай в студії в сімейних трусах і в лаптях з балалайкою, а в низу має писати не радник голови СБУ, а "Юра-рускій в биту Тандіт па-рускі тут трандіт!". 
Але проблема не в тому, що вони тупі чи заблукали в своєму побуті...
Проблема полягає в звичайній повазі і ставленні до країни і її народу в якій ти живеші! Бо ми не привчили себе поважати! Тому, що російська мова в Україні це вже давно не просто якась там іноземна мова сусідньої держави, РОСІЙСЬКА МОВА – ЦЕ СИМВОЛ!!!! ЦЕ СИМВОЛ ПРОРОСІЙСЬКОГО МИСЛЕННЯ! ЦЕ СИМВОЛ АНТИУКРАЇНСЬКОГО МИСЛЕННЯ, ЦЕ СИМВОЛ МИСЛЕННЯ СОВКОВОГО ДЕБІЛІЗМУ! 
Адже вони щодня, на протязі багатьох років, своїми діями, своїми дописами і в своїх інтерв'ю, відкривають нам очі і явно демонструють свої прагнення, свою векторність і свої вподобання. Вони щодня підтверджують, що живуть вони в Україні і говорять з нами російською непросто так, що непросто так більшість з них опинилися при владі і так далі. Проблема лише в тому, що вони загнали нас, українців, в Україні в такий кут, що деякі з нас починають розділяти нав'язану нам моcкалями думку про нормальність масового вживання російської мови в Україні, російської релігії і взагалі узаконення вигаданого собі статусу "рускаязичний украінєц" в Україні. Вони щодня, крок за кроком, знищують нас і нашу державу, перетворюючи Україну на якусь Єврорашу.
Вони - тлумачать нам українські реалії і що значить бути українцем!
Принципові російськомовні громадяни України це загроза нам і Нацбезпеці нашої держави вчора, сьогодні і ще завтра. 
Приклади цьому довкола нас...
Господь Бог дав кожній людині всього ТРИ речі: Землю-Батьківщину-територію. Націю-національність. Національну Мову. Так ось, брати і сестри, мову ми вже майже втратили і на нашій землі вже говорять іншою, і ті що говорять іншою правлять нами і вже дуже невдоволені, що ми так часто піднімаємо це питання! Скоро ми втратимо свою національність (бо яка національність без національної мови?!) і згинемо як Нація... То ж невже ми не спроможні захистити свою МОВУ, ЗЕМЛЮ і свою Батькіщину від окупантів?!

Коментарі:

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Додаткова інформація