ЛЬВІВСЬКА ОБЛАСТЬ. МИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОН. СТІЛЬСЬКО. СТІЛЬСЬКЕ ГОРОДИЩЕ

стільськеПонад тисячоліття тому на широких просторах Прикарпаття існувала країна слов'ян, відома як Велика або Біла Хорватія. У ватиканських архівах збереглися короткі грекомовні записи, зроблені не пізніше як у 30-х роках XIV ст. В них повідомляється, що між містами Галичем та Володимиром є містечко Стольско - резиденція Галицької митрополії. З 80-х років XX століття Верхньодністрянською археологічною експедицією Національної академії наук України були започатковані перші дослідження пам'яток східних хорватів у Верхньому Подністров'ї. В числі нововиявлених пам'яток особливої уваги заслуговує унікальний історико-культурний комплекс з центром - городищем IX—XI ст. у с. Стільському. У результаті досліджень встановлено, що на залісненому плато над селом у IX — на початку XI ст. існувало велике місто.

Площа сягала 250 га, а довжина оборонних стін близько 10 км. Колись на верху валів височіли дерев'яні стіни та вежі. До них із середини були прибудовані численні будівлі житлового, господарського та військового призначення. Довкола дитинця було укріплене передмістя, де проживало вільне міське населення. Тут розкопано кілька десятків житлово-господарських та ремісничих об'єктів, садиби окремих заможних городян. Перекази повідомляють, що під городищем, глибоко під землею, розташовувалось підземне місто. Вчені стверджують наявність тут підземних лабіринтів, можливо, рукотворного походження. Унікальний комплекс Стільського городища, що розкинувся на площі близько 200 км², є непересічною пам'яткою давньої слов'янської та української історії та культури, яка немає аналогів на європейському континенті.

Легенди

В одному з переказів повідомляється, що на горі над селом в давні часи існувало велике місто - столиця князівства чи держави. Його недоступні стіни витримували численні ворожі набіги. Одного разу вороже військо довго утримувало місто в облозі, але так і не наважилося штурмувати його. Якось увечері ворожі полчища із запаленими смолоскипами почали відступати від міста. Повіривши у це, жителі міста зняли охорону і відчинили головні ворота. В цей час ворожий загін, що переховувався у засідці, увірвався в місто і підпалив його. Заграва пожежі високо здійнялась угору, що було умовним знаком до повернення ворожого війська. Місто тоді було спалене дотла. Переживши трагедію, уціліле населення переселилося у долину річки Колодниці, де заклало початок новому поселенню, яке назвало Стольсько на пам'ять про колишню столицю. Пам'ять донесла до наших часів давні назви окремих частин міста: «Золоті ворота», «Залізна брама», «Вежа», «Княжа криниця», «Коморище», «Підкоморище», «Химина долина», «Гребля» та інші. На Львівщині поблизу Миколаєва і сіл Стільсько, Ілів і Діброва є одне дуже унікальне місце - історико-культурний комплекс Стільське городище, яке походить з VIII - середини ХІ століть. Незважаючи на свою грандіозність і історичне значення, ці території до сих пір є малодослідженими. Саме тут колись була столиця Великої (Білої) Хорватії. Місто на той час було просто велитенським: укріплена площа сягала понад 250 га, а довжина валів і оборонних стін близько 10 км. Для порівняння Київ на той час мав площу лише 9,8 га. Різниця вражає, а взагалі тоді жодне слов"янське поселення не могло похвалитись такими розмірами. Найбільшою проблемою у дослідженнях історії білих хорватів є майже повна відсутність писемних згадок про ці племена і їх державу, яка була розташована у передгір"ї Карпат на території сучасних Чернівецької, Івано-франківської, південних частин Тернопільської та Львівської областей, а також частково на території Польщі і на Закарпатті в верхів"ях річок Латориці і Тиси. Білі хорвати тричі згадуються в "Повісті минулих літ": перший раз в переліку інших східнослов'янських племен, вдруге як учасники походу князя Олега на Візантію у 907 році і втретє під час походу Володимира Великого на їхні землі у 992 році. Також білі хорвати згадуються в книзі Костянтина Багрянородного (імператор Візантії, історик, політичний і культурний діяч X ст.) "Про управління імперією", в якій говориться, що хрещені хорвати (ті, що проживають на Балканах) походять від нехрещених хорватів, які живуть за горами Угорськими, тобто на території сучасного Прикарпаття. От по суті і всі писемні згадки про Велику (Білу) Хорватію. Згідно переказів місто було зруйноване після довгої облоги. Штурмом місто ворогам взяти не вдалось, а от хитрість дала свої плоди. Одного вечора нападники зобразили відступ війська. Жителі міста, побачивши як в сутінках віддаляються смолоскипи ворога, відчинили браму. В той же час замаскований гарнізон із засідки увірвався в місто і підпалив його, а військо, що відступало, побачивши сигнал - заграву палаючого міста, швидко повернулось і спалило його до тла. Нечисленні жителі, яким вдалось вижити після цього нападу, місто не відбудовували, а поселились поруч в долині річки Колодниці. Тепер тут село Стільсько, в назві якого проглядається етимологічний зв"язок зі словом "столиця". Цікаво, що до наших днів місцеве населення для позначення місцевості чи певного об"єкту вживає такі слова, як "Золоті ворота", "Княжа криниця", "Коморище", "Вежа", "Гребля", "Біла дорога" і т.д. А ще більш цікавим є те, що під час розкопок дослідники переконались, що більшість з них описує реальні об"єкти. Яскравий приклад цьому є "Біла дорога". Також на берегах Колодниці чітко проглядаються залишки від набору шлюзів, які використовувались для заходу суден з Дністра до міста - звідси і назва "Гребля". Цікаву історію на цю тему розказав археолог Орест Корчинський, який понад 25 років проводить дослідження і розкопки в Стільському. Так от, під час розкопування чергового місця до них підійшов місцевий житель, який сказав, що вони тут розкопають кузню. Яким же ж було здивування дослідників, коли на третій день вони дійсно відкопали там давню майстерню по обробці металу. Коли ж спитали в того пана звідки він знав про кузню, то той відповів, що йому дід таке розказав, а тому його дід. Таким чином бачимо, як через сотні років від покоління до покоління передавалась інформація про давнє місто. Тепер трохи про те, що зображено на фото. На першій фотографії можна побачити один з давніх храмів цілого релігійного комплексу, який розташований на великій території і налічує 7 храмів, кожен з яких має від одного до семи входів. Зображений на фото храм є найбільшим і має 7 входів (останній вхід ховається за кущем праворуч). Найбільша печера сягає в глибину 39 метрів, а всі "тунелі" з"єднані між собою проходами. На другому третьому фото можна побачити келії монахів, які "окупували" ці печери з приходом християнства. На фото зображено і ритуальний камінь, на якому можна побачити три витесані полоси, що символізували три стихії: вогонь, повітря і воду, а землю символізує канімь сферистої форми, який лежить трохи нижче. Також існує гіпотеза, що білі хорвати знали, що наша планета має форму приплюснутої кулі, тому саме такий вигляд мав символ землі. На останніх фото зображено старі монаші келії, які місцеве населення зараз успішно використовує в якості комор. Також неподалік миколаєва є дуже древній скельний монастир з якого також відкриваться гарна панорама

Додаткова інформація