РОСІЯ НЕ ЗБИРАЄТЬСЯ ВИХОДИТИ З ДОНБАСУ...

ВІЙНА"Євген Марчук: Росія не збирається виходити з Донбасу.

Російських танків на тимчасово окупованих територіях зараз більше, ніж у Німеччини і Великої Британії разом узятих."

Ще сім смертей. "Мінські угоди діють". "У нас нема іншого виходу". "Це ціна, яку ми повинні платити".

В цей час по той бік кордону...

Так звана "ДНР"

Як змінилась «армія ДНР»

Що ж таке сьогодні військо «ДНР»? Тут доведеться згадати історію: саме вона найліпше засвідчує, що за два останні роки російські куратори виконали дуже серйозну роботу і що відбувається це не просто так.

Про 2014-й багато говорити зайве: той період відомий багатьом як «дике поле», коли розрізнені загони Стрєлкова, Ходаковського, Бєса та інших «героїв» просто гасали з одного населеного пункту до іншого, не маючи ані чіткого центру координації дій, ані стратегічних (а найчастіше й тактичних) планів.

У 2015-му організаційна структура бойовиків «ДНР» зазнала помітних змін. Були вирішені питання з усіма «опозиціонерами», що так чи так виступали відокремлено від загального військового командування й тягнули далі шлейф свавілля 2014‑го. Вчасно не зорієнтувавшись у тому, що «північні вітри» подули всерйоз і надовго (що, природно, вимагало чіткої військової ієрархії), у небуття пішли «казакі», чимало хлопців із «Цитадели» з «розвідкою», а пізніше і всім відома «Троя», на якій завершилися внутрішні чистки. Останні були характерні й для «ЛНР»: згадаймо батальйон «Одесса», Мозгового та інших «ґєроєв Новороссіі».

Насамкінець упродовж 2015 року було сформовано корпусну структуру управління армією, куди влились і всі основні очищені від проблемних осіб підрозділи: «Спарта», «Сомали», «Пятнашка», «Кальмиус», «комендантский полк», танковий батальйон «Дизель», «Восток» із Ходаковським, який утримався на посаді, помітно розбавлений російськими «відпускниками» «Оплот» та ін. Крім того, була сформована «республіканська гвардія», яка згодом стала 100-ю ОМСБр.

Значно ускладнилась і процедура прийому в «ЗС ДНР». По-перше, тих, хто звільнився з їхніх лав, рідко приймають назад. По-друге, останніми місяцями почастішали випадки відмови росіянам, які мають великий бойовий досвід. Це не можна назвати загальною тенденцією, але, як пояснюють у самому середовищі бойовиків, перед можливими важкими боями РФ не хоче вкотре «світитися», тому з Москви надійшла директива посилити фільтрування претендентів. По-третє, всі без винятку добровольці проходять відбір у «МГБ»: тільки після того як «чекісти» дають згоду, можлива решта формальностей. Це пов’язано як із параноєю довкола «українських агентів», так і з доволі поширеними випадками прибуття охочих із контрольованої території та навіть дезертирів із ЗСУ, як їх називають, «одумавшихся». А також просто злочинців, які втікають у «республіки» від покарання в Україні. Зрештою, і медогляд перестав бути формальністю.

При всьому цьому останнім часом бойовикам нерідко відмовляють у звільненні з лав «ДНР», через що багатьом доводиться звертатися навіть до «прокуратури», бо ж заяви з такими проханнями попросту не розглядають у штабі. Значною мірою це пов’язано з тим-таки фільтром, коли непотрібний матеріал відсіявся, а фахівців не відпускають, щоразу тугіше закручуючи гайки ієрархії та не перестаючи постачати в «ДНР» із РФ техніку й особовий склад. До речі, найчастіше місця компактного розселення «відпускників» оточують люди без будь-яких розпізнавальних знаків: це просто камуфляж навіть без нашивки «ДНР», що саме собою вже означає шеврони РФ.

Попри це, певний відсоток місцевих (до речі, і з решти території України теж) у лавах бойовиків завжди зберігається, як, наприклад, у всім відомій «Спарте», чиєму лідерові останнім часом таки не поталанило. Костянтин Долгов, «сопрєдсєдатєль народного совєта Новороссіі», нещодавно заявив про поранення Мотороли та його госпіталізацію в петербурзькій клініці. І тут повністю повторилася ситуація з красноярським депутатом Константіном Сєнчєнком, котрий нещодавно назвав Кадирова ганьбою Росії. Як відомо, після спілкування з «чеченським народом», народний обранець заявив: «Рамзан Ахматович, я приношу свои извинения. Я был не прав. Я пообщался с представителями чеченского народа и лично убедился в том, какой огромный авторитет у вас среди чеченцев».

Насамкінець варто відзначити останню організаційну інновацію, яка передувала важким боям у червні: корпусну систему «ДНР» остаточно замінили єдиним оперативним командуванням «Донецк», щó фактично означає цілковите перепрофілювання всього «республіканського» під російське: «Проаналізувавши всі наші бойові дії, дійшли висновку, що […] це найефективніший спосіб управління армією. Потрібно трохи відходити від корпусів. І було прийнято рішення на нараді: створити оперативне командування під назвою «Донецк». Передусім спрощується керівництво, бо всі силові відомства усе одно перебувають в оперативному підпорядкуванні. І звідси вже випливає те, що ми можемо керувати всіма силовими відомствами на всіх напрямках», — заявив «міністр оборони ДНР» Володимир Кононов. Такі глибинні трансформації, прискіпливіший набір до «армії», постійні тренування й підживлення боєприпасами, а також підкріплення кадровими російськими військовими свідчать про «Мінськ» куди красномовніше, аніж миролюбні заяви Путіна щодо «Петра Олексійовича» та збройної місії ОБСЄ.

Так звана "ЛНР"

«Ввічливі» незнайомці"

Ситуація з російськими консультантами в «республіці» схожа на побутову історію: усі бачать, знають, але делікатно відводять очі, мовляв, то не наша справа, а ті, кому це цікаво, самі якось розберуться. Жіночки-перукарі, продавці, офіціантки бачать у цих стриманих та обізнаних чоловіках гроші й поважають їх. Усі інші, хто нічим із ними не пов’язаний, вдають, що їх немає. Хоча вони й самі роблять усе задля того, щоб підкріпити таке враження; поодинці містом не пересуваються, від місць розселення пішки ходять лише до найближчого магазину, а в ресторани та на базар — великими компаніями з місцевих. Здається, таке часто показують у шпигунських кінострічках: «Вдай, що мене тут не було».

Взагалі вони дуже вирізняються на тлі місцевих. І цього не приховати ні формою як у всіх, ні мовчазним виглядом, щоб не видав російський говір. Вони кадрові військові, які закінчили військові училища, пройшли досвід гарнізонів по всій Росії, професійно вміють усе те, про що тутешні хлопці мають лише приблизне уявлення. Їхнє завдання — навчити, змусити виконувати накази, довести до рефлексу прості дії. Рік тому за кожним більш-менш керівником у місцевій армії поставили його «тінь» — російського консультанта, який повинен навчити, проконтролювати, підказати чи замінити його на іншого з місцевих, якщо все зазначене вище не допомагає. Завдання не з легких. Кожний місцевий кричить якомога голосніше: «Казань брав, Астрахань брав», уже не розберешся, хто справді є учасником бойових дій, а хто прийшов пізніше, бо офіційно працевлаштовувати почали лише рік тому. А саме в тих, хто про­йшов усі фронти від самого початку, з літа 2014 року, як виявилося, немає освіти, немає якостей керівників, є судимості, а це вже зовсім не комільфо. Не так просто навчити місцевих, примусити їх виконувати накази, підкорюватися вищим за званням, якщо в тебе на це дуже відносні повноваження: офіційно тебе тут узагалі немає, навіть твоя родина точно не знає, де саме ти у відрядженні. Жодних близьких знайомств, жодних справжніх імен. Пити-їсти з тутешніми — залюбки, але для всіх ти лише той, ким їм відрекомендувався. Місцеві повинні вдавати, ніби це твоє справжнє ім’я, і вони вірять, що назване прізвище та місто, з якого ти приїхав, справжнє.

Для всіх консультантів поїздки сюди — непоганий старт: відрядження до нас прираховуються до участі в бойових діях, а це обіцяє нові зірки на погонах після повернення, пришвидшення черги на житло та більшу зарплату. А ще добові тут, а зарплату там. Вона надходить на картку, і на неї живе родина. Хоча, як відомо, накази керівництва не обговорюють. Тому всім цим чоловікам наша їжа здається не гіршою, ніж тушкований бігос із картоплі та капусти, яким їх частували по далеких гарнізонах, кімнати в колишніх банках із розкладушками замість ліжка, звично зручними, бо така доля військового. А от від справді бойових операцій їх тримають подалі. Бо якщо щось трапиться, дістануть на горіхи всі: і місцеві, і приїжджі. Тому доля консультанта не така вже й погана: відбути свій термін відрядження, не залишити по собі негативної згадки, а користь від поїздки дуже відносна. Після кожного буде наступний, може, саме йому вдасться те, що не вдалося попереднім. Хоча є й ті, хто приїжджає сюди не вперше, підрахувавши, що саме для його родини від таких відряджень користі чимало. Знову ж таки зарплата, посада, досвід, житло в майбутньому… До речі, ці відрядження починаються й закінчуються схоже: вночі за наказом у цивільному групу відвозять «на нуль» — на кордон, де на них чекає зміна таких самих цивільних, які лишили всі особисті речі, документи, паспорт у сейфах військових частин Ростова, а сюди їдуть «нульовими»: форму, зброю та кімнату вони отримають. От що справді погано — їм у місті тісно: далеко не підеш, особливих розваг немає. Можна замовити в гуртожиток піцу, суші й шашлик, можливості для цього є, але більшого не придумаєш, ураховуючи всі обмеження.

А ми всі успішно вдаємо, що не чуємо московського говору на вулицях, не бачимо змін в армії, не відрізняємо місцевих і приїжджих…

Ярослав Вішталюк

Коментарі:

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Додаткова інформація